Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Культура
31/05/2013 17:35

«У наших сумках був його «Кобзар»»

«У наших сумках був його «Кобзар», і голос його нас вів до помсти ворогові», – записав 28 лютого 1944 року в «Книзі вражень» після відвідування могили Тараса Шевченка офіцер-фронтовик. Як зазначає заслужений працівник культури України Володимир Костянтинович Портянко, Шевченків «Кобзар» у грізну воєнну пору немов сам поповнив лави фронтовиків, ставши воїном-визволителем.

Однак наскільки сильним був вплив творів Великого Кобзаря на бійців? На це запитання дала відповідь репрезентація книжкової виставки з власного зібрання Володимира Костянтиновича, яка відбулась у Києві.

З-поміж зібраної ним величезної колекції Володимир Портянко найбільше цінує три «Кобзарі», видані 1942-го, 1943-го та 1944 років. Передусім тому, що вони призначалися… для фронту. Уявімо собі умови тих часів: швидкий наступ агресора, величезні втрати Червоної Армії, горе й розпач на українській землі. Що могло зміцнити дух, підбадьорити людей? Агітаційні листівки,  виступи партійних керівників чи комуністичні ідеологеми? Ні! Потрібне було слово, правдиве й міцне, як криця, упізнаване й улюблене. Саме таким є слово Шевченка. І ось – тогочасна Спілка радянських письменників України масовими тиражами друкує вибрані твори «Кобзаря».

Таким чином уже вкотре була підтверджена невмирущість творчої спадщини українського поета-пророка – не вказівкою «згори», а горнилом війни. У передмові до фронтового видання Павло Тичина (до речі, поет назвав його «Гнів Шевченка») констатував: «У численних листах червоноармійців (не лише українців) – у листах, що надходять до Спілки письменників, до наших редакцій, до Академії наук, – є одне прохання, що без кінця повторюється: надіслати «Кобзар» Шевченка на фронт. Так гнівне слово Тарасове допомагає нам сьогодні і духовною зброєю своєю в боротьбі проти німецьких загарбників. І ми, разом зі своїм поетом, ще голосніше підносимо сьогодні його клич бойовий: „Нехай ворог гине!”».

Примітно, що річницю від дня народження Кобзаря відзначали вперше після початку війни 10 березня 1942 року на урочистих зборах, що відбулись у військах Південно-Західного фронту, у складі якого воювало чимало вихідців із України. Потреба у творах Шевченка зростала. Питання про їх видання набуло особливої актуальності після окупації України. Мало того – це стало важливим політичним актом. Отож лише упродовж 1942-го твори Великого Кобзаря побачили світ шістьома окремими виданнями (три – українською мовою та три – у російському перекладі), загальним накладом понад 250 тис. примірників – ці книги надходили в діючу армію, партизанські загони, на окуповану територію України. За дослідженнями Володимира Портянка, 1943 року на фронт відбув чималий наклад «Кобзарів». Наступного, 1944-го, видрукували ще один. Загалом за роки війни шевченківські твори видали 14 разів загальним накладом у півмільйона (!) примірників.

Тривала велика битва за визволення української землі. «Кобзар»-фронтовик у ній був натхненником і заспівувачем, маючи справді могутній вплив. Про це свідчить і те, що біля пам’ят­ників Тарасові Шевченку влаштовували мітинги на честь визволення радянськими військами Харкова, Києва та інших українських міст, під час яких звучали поетичні рядки солдатів Великої Вітчизняної – вірші-подяки, вірші-роздуми, такі, як ось ці:

До світанку ревли гармати,

А коли зайнялася зоря,

Захотілося перечитати

Том улюбленого «Кобзаря».

На війні не буває часу

Для сердечних та ніжних слів,

Але серце й любов Тараса

Відчуваєш крізь бурю днів...

«З фронтового блокнота», 

Кость Герасименко (опубліковано: «Кобзарева зоря», стор. 51–52).

 

…Плече в плече із руським братом

Ми йшли вперед крізь дим боїв.

Клич Кобзаря: «За Україну!»

До помсти звав нас

Вдень і вніч…

«Кобзар», 

Олексій Палажченко (опубліковано: «Кобзарева зоря», стор. 426–427).


Покликаний велінням серця строгим

Туди, де сходила звитяг зоря,

У сумці я по фронтових дорогах 

Носив шевченківського «Кобзаря».

«Україна», 

Теміркул Уметалієв (переклад 

із киргизької О. Максименко).

Доля книжки, за словами Павла Тичини, доля взагалі кожного твору людського духу – не­однакова. І це ми бачимо на прикладі надзвичайного розповсюдження «Кобзаря», який одразу після виходу у світ був вихвачений мільйонами рук, притулений до серця, а потім десятки разів перевиданий. Особлива риса творчості Шевченка – це його постійна недремність щодо ворогів свого народу. Саме вона й допомагала тисячам фронтовиків. Саме тому «Кобзар» залишається невіддільною частиною духовної скарбниці, яка надихала до боротьби, до Великої Перемоги.

Руслан ТКАЧУК, 

м. Київ.

Фото автора

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті