Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Культура
13/01/2013 17:59

Операція «Ліхтар»

Українська громада достеменно не відає, яким культурним спадком володіє країна, зокрема державні музейні фонди. Деякі дослідники вважають, що це 12 мільйонів експонатів. Тим паче, ніхто точно не знає, скільки їх перебуває в приватній власності. Та найстрашніше навіть не це, а те, що ніхто й досі не потурбувався про збереження артефактів від незаконного переміщення й продажу товстосумам, зокрема іноземним. Корупція, правовий нігілізм, неврегульованість царини обігу культурних цінностей, тінізація ринку предметів колекціонування й мистецьких творів – проблеми, які мають вирішити влада й суспільство ще до того, як ми всі залишимося ні з чим…

«Михайле Юрійовичу, воно тобі треба?»

– Правова неврегульованість заважає на корені вирубати «культурну корупцію». Аукціон не вимагає від продавця права власності. Навіть злодій може прийти й щось поцуплене виставити на торги. Якось хабара дали антикваріатом. Ми лише склали протокол про факт корупції, бо не змогли точно оцінити ту річ, – оповідає представник Головного управління боротьби з корупцією і оргзлочинністю СБУ Олександр Говорун. – Оцінили картину, зрештою, за номінальною вартістю… рамки й полотна. І замість 10 000 – 15 000 доларів у протоколі фігурувала сума в сотню гривень. Потім у суді не пройшов навіть цей протокол. Картина й нині висить у кабінеті здирника. Оперативних матеріалів безліч, та реалізувати їх без механізму оцінки культурних цінностей неможливо. Досі невідомо, що є порушенням, і які цінності заборонено вивозити. Потрібна юридична визначеність, яка допоможе уникнути двозначного трактування  тих самих дій. Маємо цікавий фактаж, здобутий у співпраці з Тамойкіним, який доводить: корупція в сфері обігу артефактів просто шалена. Власник раритету XVIII сторіччя хотів вивезти його за кордон і пішов інстанціями. Ми все документували: прізвища, посади, розміри хабарів…

– Контакт із СБУ певною мірою спровокувала ситуація, що панує у виші, де я працюю, точніше, працював донедавна, – каже екс-заступник директора НДІ стандартизації, атестації, ліцензування в галузі культури при Національній академії підготовки керівних кадрів культури і мистецтва Михайло Тамойкін. – Коли я з однодумцями почав тут викладати, висунув умову – наша система навчання буде жорстка і даватиме реальні знання, а не займатиметься профанацією. 16 лекцій на тиждень передбачав курс інструментарію оцінки, методології та обігу культурних цінностей.

Конфлікт почався, коли торік у березні Тамойкін подав доповідну, що певні студенти стаціонару не відвідують лекцій. Найбільше із прогульників вразила одна молодиця. Якось та прийшла на екзамен до Михайла Юрійовича. Звісно, через повне ігнорування занять знань продемонструвати не спромоглася, а лишень поплакалася на сімейні обставини. Педагог їй каже: «Гаразд, ставлю трійку за умови, що влітку здасте контрольні роботи й весь матеріал». Студентка ж навіть не збиралася віддавати інтелектуальні борги. У вересні ситуація повторюється. Тамойкін інформує академічні «верхи». Але прогульниця дозволяє собі прибути лише на іспит.

– Я їй принципово відмовив, укотре доповівши про таку зухвалість на засіданні кафедри, – оповідає Михайло Тамойкін. – Для протоколу зауважив: не склала іспиту, тож на диплом претендувати не може. Зазначу: хоча студентка постійно проживала в Іспанії, в інших викладачів їй вдавалось усе владнати. Вона приїздила на сесію й за дві доби отримувала всі заліки, окрім як у мене. За моєю ініціативою її не допустили захищати магістерську роботу – тоді був перший випуск за спеціалізацією «мистец­тво­­знавець-оцін­щик». Та серед магістрів, що отримували дипломи, зачитали й ім’я прогульниці! Наступного дня знову рапортую про негаразди, прошу розібратися: яким чином «пані з Іспанії» обійшла закон. Мені кажуть: «Михайле Юрійовичу, воно тобі треба?». Мене просто обійшли, показавши «мій» підпис у заліковій відомості. Та я ж його насправді не ставив! Його підробили!

Тамойкін через указану причину негайно звернувся в Антикорупційний комітет, а той – у Міносвіти, звідки в академію прибула комісія Державної інспекції навчальних закладів України, що запідозрила фальшування. У професора навіть узяли зразки підписів. У відповіді на адресу згаданого комітету заступник голови Держінспекції Марочкін зазначає: членам комісії прогульниця усно підтвердила, що злощасного іспиту таки не складала. А від письмових пояснень завбачливо відмовилася, а потім і зовсім припинила всіляку співпрацю щодо з’ясування обставин інциденту.

– Дівчина зізналась у кабінеті ректора, що мій підпис підробили, – веде далі Михайло Юрійович. – Але кримінальну справу не порушили. Диплом міжнародного зразка видано, особа, користуючись ним, спокійно заробляє в Іспанії чи будь-де. Мені відомий ще не один такий факт. Зрештою, я не витримав і звільнився. Може, вчинив неправильно, та постійно перебувати в стані війни неможливо. Це справжня профанація професії. Мало того, недоучки-фахівці «працюють» на хаос, що панує в галузі захисту матеріальної спадщини. 

 

Всеукраїнська інвентаризація викриє жахливі речі

– Спільно з СБУ ми розробили схему, за якою спробували розітнути «нарив», наочно довівши: в Україні налагоджено конвеєр переправлення культурних цінностей за кордон. Платіть гроші – і ви вивезете що завгодно, нехай то буде колекція скіфського золота, – розповідає Тамойкін. – Спецслужба «відрядила» до одного з наукових працівників свого агента, щоб виявити осіб, які за відповідну плату допомагають подолати всі перепони, що можуть виникнути під час оформлення дозволу на вивезення раритету за кордон. Пославшись на спільну знайому – мовляв, саме вона порекомендувала звернутися по таку допомогу до професора, – агент майже одразу домовився з фахівцем щодо «правильної» експертної оцінки старожитностей: старовинного букіністичного раритету та ліхтаря з карети російського самодержця Олександра І. Запевнивши, що все буде гаразд, фігурант вирушив у службу з переміщення культурних цінностей. Там озвучили терміни та вартість процедури й зателефонували в музей, який одразу ж видав довідку про «малоцінність» цінності. Після цього в антикварному магазині виготовили документ на власність: буцімто книгу придбали законним шляхом, заплативши за неї кількасот гривень, – і це за справжньої ціни, яка сягає вартості дорогого авто! Як розвиватиметься ця історія далі, покажуть час і матеріали СБУ.

Тамойкін та його однодумці були вражені, наскільки оперативно та як легко «вирішує проблеми» антикварна мафія. Тепер вони жадають змусити державних мужів провести публічний аудит усіх культурних цінностей, вивезених з України. Потрібно на митниці підняти дозволи на вивезення, які видали корупціонери на підставі сфальшованих висновків експертів-оцін­щиків від відомства культури.

– В Україні немає закону, що регулює обіг культурних цінностей, – каже кандидат юридичних наук, доцент кафедри гуманітарних і фундаментальних юридичних дисциплін ХЕПУ Тетяна Каткова. – Він мав би регламентувати дії всіх зібрань незалежно від форми власності. Колекцію «Платар», вивезену у США, теж потрібно узаконити. Слід врегулювати всі аспекти продажу, обміну та переміщення цінностей всередині держави й за кордон. Допоки ж реальність сумна. Наскільки я знаю, ініціатива щодо застосування ізотопного маркування предметів культури й музейних фондів не знайшла відповідної підтримки. Тому з музейних зібрань і надалі вилучають оригінальні твори, підміняючи їх копіями. Треба провести всеукраїнську інвентаризацію зібрань, що, переконана, викриє просто жахливі речі. Музейникам не дає спокою те, що завдяки застосуванню нової технології обов’язково «спливе» все, що до того вдавалося благополучно приховувати. Активність мають демонструвати приватні збирачі артефактів. Саме вони найбільше зацікавлені в наведенні ладу.

 

Рембрандт в оренду

Нині більшість дилерів антикваріату надають перевагу анонімним торгам. Абонент-інког­ніто бере участь у таких торгах телефоном. Зазвичай, він є представником офшора, тож придбаний ним раритет оподаткуванню не підлягає. Така практика на руку шахраям та спекулянтам. Що­правда, цей раритет не розглядатиметься як повноцінний майновий актив покупця-ано­‑німа.

– У багатьох чиновників, із якими доводилося спілкуватися на їхній приватній території, висять удома відомі картини, власників яких ми добре знаємо, – зауважує Тамойкін. – Проте господарі «в разі чого» можуть довести, що ці полотна – власність офшору. Мовляв, «цей Рембрандт узято в оренду». Раритети таким чином ввозять в Україну, вони можуть якийсь час перебувати тут, а потім знову вирушають за кордон. Повинен бути жорсткий контроль держави за антикваріатом і предметами мистецтва, але при цьому не можна завдавати збитків інтересам чесного власника. Треба ліквідувати економічне підґрунтя антикварної «тіні». Ліхтарем із царської карети ми намагалися «висвітлити» ганебні явища в українській культурній царині.

Михайло Юрійович нині проводить із закордонними партнерами цікавий експеримент, що доводить: низка унікальних предметів старовини оціночною вартістю в кілька мільйонів доларів, зрештою виторгуваних ділками на закритих аукціонах, свого часу отримала дозволи директорів українських музеїв, відповідної служби Мінкульту та експертизи, в яких ця вартість становила тисячі гривень.

– Факт існування такої системи оцінки підтверджують і самі колекціонери – ті, що давно виїхали зі своїми зібраннями й стали громадянами США та Канади, – веде далі Тамойкін. – Свого часу вони отримували дозволи й продавали раритети на аукціонах. У них я вже назбирав сім комплектів викривальних документів. Приміром, на предмет, вивезений із Харківщини в Америку. Річ, згідно з ввізною декларацією, вартувала 2,5 тис. гривень, з яких сплачено 10% податку і 0,7% акцизу (майже 270 грн). У США вона в’їхала вже декларованою на $10 тис., а продали її за $28 тис.! З різниці вартості ($18 тис.) в американську казну надійшло як податок 7% вартості, тобто десь $1,3 тис.!

Що ж, панове українці, якщо ви щиро хочете, щоби культурний скарб не полишав навічно наших теренів, не варто сподіватися на доброту Дядька Сема чи прихильність Великого східного брата. Просто треба самим берегти й цінувати все, що заробили пращури для нашого спільного дому, вже нині, а не бідкатися під час екскурсій у Прадо, Луврі чи Ермітажі…

 

Геннадій КАРПЮК,

«Моменти»

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті