Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Культура
04/03/2012 21:03

Перша «культурна» війна

   Україна перебуває на перехресті культурних і географічних шляхів. Звісно, через ту тисячолітню «дифузію» земля від Сяну до Дону переповнена артефактами різних спільнот й історичних епох. Так склалося, що ця спадщина потребує постійного захисту та обережного ставлення, оскільки в усі часи, як і нині, знаходилися люди, ласі нажитися на «бонавентурному» ремеслі. Окрім того, безлад на ринку антикваріату й певний «анархізм» у музейній справі примушують фахівців говорити про нагальність створення реального механізму обліку, оцінки, паспортизації та маркування предметів культурного надбання. Інакше все найцінніше рано чи пізно опиниться в тіньовому обороті, яким, по суті, нині і є сфера обігу раритетів.

    Нема в Європі? Не треба й нам!
   Об’єкти культурної спадщини постійно перебувають під загрозою знищення, незаконного перепродажу й вивезення. Вони навіть стають предметом розрахунку поміж транснаціональними кримінальними угрупованнями та терористами – просто ця тема, як не дивно, мало вивчена, адже журналісти, експерти й правоохоронці зациклені на відомих і значно простіших формах «тіньової» фінансової системи. Ми вже писали, що україн­сько-канадська група дослід­ників, яку очолює Михайло Тамойкін, розробила систему ТЕС, здатну навести лад в анти­кварно-музейній сфері й цивілізувати ринок раритетів та предметів колекціонування. Розробка дістала схвальні відгуки знаних фахівців у галузі музейної справи, мистецтвознавців, юристів, економістів, апробована відомими страховими компаніями Lloyd (США) і Swiss Insurance Group (Швейцарія), запатентована в Україні, Канаді й Росії. Та в середовищі музейників і мистецтвознавців технологія викликала певний розкол. Утім, розробники не здивувалися спротиву й опозиції колег, бо останні звикли до того, що влада десятиліттями не втручалася в цю галузь, породивши страшний симбіоз криміналітету, музейників, чиновників і дилерів. Адже ТЕС, за словами її творців, практично одразу після ухвалення виявить, що саме з державних музеїв плавно перекочувало у вітчизняні приватні зібрання та за кордон.
   – Ми дуже довго – із 2005-го – намагалися достукатися до Мінкульту, – каже директор НДІ стандартизації, атестації, ліцензування в галузі культури при Національній академії підготовки керівних кадрів культури та мистецтва Михайло Тамойкін. – Лише торік вдалося отримати наказ про проведення коштом держави (230 тис. грн) експерименту на базі національного музею-заповідника в Переяславі-Хмельницькому, де порівнювали дієвість трьох підходів у галузі паспортизації, оцінки, маркування й обліку культурних цінностей. У фокус уваги потрапило понад 100 предметів: від ікон до монет і полотен – їх потрібно було маркувати, оцінити, тобто показати, як працює метод. Наші розробки, котрі ми збираємося віддати Україні безплатно, виявилися конкурентно на голову вищими й такими, що відповідають закону. Про це доповіли на міжнародній науково-практич­ній конференції в жовтні 2011-го в клубі Кабміну на 1600 сторінках звіту. Представники ЄС переконалися: Україна є лідером у справі атестації культурних цінностей. Проте, після першої вдалої апробації піднялася хвиля критики – передусім, від окремих музейників, котрі не очікували, що все вказуватиме на безумовні переваги ТЕС. Вони тепер навіть «ангажують» на свій бік Міністерство культури, що вже намагається відхреститися від звіту й фактично зірвало продовження експерименту на території Євросоюзу, не виконавши рішення конференції про підписання відповідної міждержавної угоди. Є «великі люди», яким прозорість й економічна ефективність ринку не потрібна. Переяславський досвід ми однак поширюватимемо – тільки не від особи української держави, а як ініціативу нашої канадської корпорації «Tamoi­kins Museum». Нині є пропозиція Мінкульту Литви апробувати ТЕС на базі Тракайського історичного музею... Прикро, коли відповідальні особи заявляють: якщо такого не існує в світі, то й у нас бути не може. Від одного депутата, до котрого пробивалися довго й нудно і який виділив нам 15 хвилин на пояснення теми, ми почули: що, українці – найрозумніші? Якщо цього немає в Європі, то й нам не треба...

   Для балансу не вистачає «розуму»
   Якось дивно чути таке від народного обранця, що мав би опікуватися позитивним іміджем України на міжнародній арені та утвердженням держави як плацдарму розвитку унікальних технологій. І прагнення згаданої групи дослідників зовсім не є піаром або ж проектом, котрого не потребує час чи стратегія влади. Зовсім навпаки! Торік у листопаді, під час засідання Гуманітарної ради, Президент Віктор Янукович заявив, що треба завершити аудит культурного надбання. Ще раніше – влітку 2010-го – глава держави проголосив початок реформ у гуманітарній сфері, назвавши 2012-й роком культури та відродження музеїв. Він вимагає активізувати боротьбу із «чорною» археологією й пропонує унормувати внесення приватних колекцій артефактів до музейного фонду держави (це практика багатьох країн), а також на законодавчому рівні покласти край нелегальному обігу археологічних знахідок.
   Аудит культурної спадщини, попри доручення Мінкульту, не тільки не завершився – він не починався. Ще не почалося і до­опрацювання законопроекту «Про національну культурну спадщину», який повинен повністю виключити можливість приватизації археологічних пам’яток, причому не лише нерухомих об’єктів, а й колекцій, бо значна кількість предметів археології перебуває в приватних руках після несанкціонованих розкопок. Президент сподівається на пошук розумного балансу інтересів суспільства, держави та колекціонерів. Але «розуму» допоки не вистачає, щоб вгамувалися окремі «голоси», у риториці котрих забагато жовчі щодо технології ТЕС, проти якої фактично ведеться дискредитаційна «культурна» війна за участю музейників і депутатського корпусу. До того ж очевидно, що напад здійснюється заочно – без досконального вивчення пропонованого методу.
   Авторський колектив методики ТЕС нині спростовує опубліковані щодо неї закиди. Зокрема, їхні опоненти стверджують: ця технологія – суто бізнес-проект, а низка звільнень керівників музеїв пов’язана із її впровадженням. Звісно, це далеко від істини, бо головна мета новації – детінізація антикварного ринку й створення Державного реєстру національно-культур­ного надбання.
   – Що нині є предметом археології? – доволі емоційно говорить пан Тамойкін, ніби звертаючись до опонентів. – Якщо схематично, то це будь-що, знайдене у ґрунті чи під водою. А я доведу, що цей перстень (знімає зі свого пальця. – Авт.) ідентичний тому, який носив скіфський вельможа, можна зробити «неархеологічним». Як? Дуже просто – треба лише заявити, що його знайшли в дуплі дерева. І все. З іншого боку, що коштує та печатка й куди з нею податися? Дорога одна – здати в ломбард і отримати готівкою 70 відсотків від вартості «золотого брухту», тобто, максимум 500 доларів. А от два місяці тому скіфську монету зі стародавнього Пантікапею на аукціоні Нью-Йоркського міжнародного нумізматичного з’їзду купили за 3,25 мільйона доларів, встановивши рекорд за останні 25 років! Уявіть, скільки можна «взяти» за перстень тієї ж епохи, і скільки втрачають держава, приватні власники. Не важливо, про який предмет ідеться: ми говоримо, що, через брак механізмів регуляції, дилери оцінять усе на рівні брухту, котрий не перетвориш на майновий актив. Тим часом музейники ополчилися проти нас. Вони кажуть: їм не потрібні ні паспортизація, ні маркування. Мовляв, котіться зі своїми вигадками куди подалі. Підґрунтя неприйняття очевидне – незацікавленість, непрофесіоналізм, протидія намаганню очистити каламутну воду, в якій є шанс виловити жирну рибку. І байдуже, що й досі не відомо, яким культурним спадком володіє Україна. Утім, не оцінювати ж той спадок так, як дехто хоче – утворюючи комісії на чолі із директорами музеїв. Щойно пропав «Поцілунок Юди», як одразу загомоніли: полотно коштує 100 мільйонів доларів. Чому не більше й не менше? Треба було повернути цінність – влаштували піар і гру з цифрами, а коли картина, вибачте, висіла на стіні, то нічого не вартувала, тобто, не мала ціни. Така «безцінність» почасти вилазить державі боком. Тепер розумієте, чому системі ТЕС противляться чиновники, які входять у комісії зі списання-придбання витворів мистецтва чи предметів археології? Спитайте, які тарифи при тім застосовують – той, у кого є совість, сором’язливо зашаріється. Якщо це не так – добре, нехай опублікують звіти, як вони оцінюють і обліковують. Тобто зроблять так само відкрито, як і ми. А ще ми маємо інформацію, що на ринок надходять об’єкти мистецтва й археології, котрі раніше бачили в музеях...

   Комісії «для своїх»
   – Наказ Мінкульту № 325 від 13.07.1998 р. затвердив інструкцію «Про порядок визначення оціночної та страхової вартості пам’яток музейного фонду України». У пункті 1.7 зафіксовано: за максимальною шкалою цінності визначають вартість предметів, занесених до держреєстру національного культурного надбання. Але ж цього реєстру немає, як і шкали! Тож фондово-закупі­вель­ні комісії займаються профанацією, – каже голова технічного комітету з розробки стандартів у музейній справі та предметів колекціонування згаданого НДІ Валерій Адамович. – Нині вони бояться запровадження реальної методики оцінки, що відкриє очі на організацію їхньої роботи. Ці комісії, котрі щось колись придбали для музеїв, працювали для «своїх» ще з радянських часів. Тобто певні особи приносили туди антикваріат, картини, предмети колекціонування тощо. Те, що коштувало, умовно кажучи, 2 карбованці, купували за 200. Уже тоді існували «відкати». І нині значна частина зібрань має «дуту» цінність, а комісії створюють за кулуарним принципом. І раптом тому міжсобойчику почала загрожувати технологія ТЕС.
   Заступник директора НДІ стандартизації, атестації та ліцензування в галузі культури Анатолій Капітанський говорить, що комісійна й аукціонна торгівля – це «культурний базар» без методики оцінки, де ціни почасти беруть «зі стелі», вигадуючи їх практично з нічого. А найбільше страшить музейників наукова атрибуція. Але це тема вже іншої розвідки...

Геннадій КАРПЮК,
«Моменти»  

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті