Добрий вечір тобі, пане господарю!
Різдво Христове належить до найбільших християнських свят, які Церква справляє особливо урочисто. Історія його святкування сягає перших століть християнства. На теренах України Різдво відоме з часів Хрещення Русі. З того часу власне християнські традиції тісно переплелися з народними обрядами та звичаями, деякі з яких сягають ще язичницьких часів. Деякі з цих традицій збереглися тисячу років і складають частину теперішніх святкувань Різдва.
До Різдва в Україні готувалися ще з літа. Під час жнив перший, а в деяких місцевостях – останній сніп збіжжя (жита або пшениці) залишали необмолоченим. До нього додавали також по кілька стеблин з інших злаків і перев’язували одним, двома, а інколи трьома перевеслами. Цей сніп вносили до хати в надвечір’я Різдва Христового – Святий вечір. Називали його по-різному: «дідух», «дід», «коляда», «кріль», «зажин», «баба», «колядник».
Різдву передує чотиритижневий піст. Особливо суворим він був в останній день перед святом. Цього дня люди намагаються не їсти до сходу першої зірки. Вважається, що перед тим як сісти, кожен має подмухати туди, де маєш сідати, щоб бува не придушити душ, які на Святвечір приходять до хати.
Традиційно вважається, що страв має бути 12, але їх кількість і складники дещо відрізняються – залежно від місцевості і заможності родини. Першою куштують кутю. Потім їдять усе інше, запиваючи узваром. Кутю традиційно виготовляли з пшеничних або ячмінних зерен, а на півдні України – часто з рису (відносно недавня традиція). Є багато способів приготування куті. Так, на Буковині часто в кутю додають халву. На Галичині її варять густу, як каша, і щедро заправляють горіхами та маком. На Волині кутю подають і густу (без узвару), і рідку.
Окрім цих головних страв готували голубці, капусняк із пшоном і квасолею, затертий олією, який на Вінниччині та Гуцульщині називали «шупенею», горох, борщ пісний з карасями, кашу гречану, пшоняну, вареники з капустою, картоплею. Також смажили рибу, пекли млинці з кислого тіста (на Поділлі), варили страви з грибами. Голубці переважно робили із заквашених головок капусти, і начинка в них була різною. На Івано-Франків¬щині до пісного борщу з грибами готують «краплики» – вареники з дрібно порізаним оселедцем, заправлені смаженою на олії цибулею. На Закарпатті готують пісні деруни та «галамбець» – ковбаски з кукурудзяної каші з підсмаженою на олії цибулею. В Карпатах печуть особливий обрядовий хліб – «карачун».
З початком Різдва вже можна було вживати скоромне. Власне до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м’ясних страв. За правило було приходити один до одного в гості. Щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів, особливо це стосувалося жінок. Вважалося, якщо жінка чи дівчина першою заходила в хату, то неодмінно приносила лихо, а тому, запримітивши «небажаних гостей», примикали двері. Коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися почастувати.
Напередодні або першого дня Різдва, а інколи й на другий день свята починали колядувати. Зміст колядування полягає в тому, що групи чоловіків, парубків, а пізніше дівчат і дітей, заходили на подвір’я кожної хати, піснями сповіщати про народження Христа, славили господарів, бажали їм здоров’я, добробуту і виконували ряд обрядодійтв, за що отримували певну винагороду.
Обряд колядування в різних місцевостях мав деякі відмінності. На Східній Україні переважали обходи із зіркою, що виготовлялась переважно зі звичайного решета, до якого прилаштовували роги. Потім цю конструкцію обклеювали різнокольоровим папером, прикрашали фольгою, стрічками та китицями. На Західній Україні частіше ходили з вертепом (бетлегемом, шопкою), який формою нагадував селянську хату або церкву. Відомі й складніші (дво- і навіть триповерхові) моделі вертепної скриньки – справжній театр ляльок.
У багатьох місцевостях побутував і «живий» вертеп – специфічний фольклорний театр костюмованих виконавців, який називали по-різному: Іроди, Героди, Королі, Ангели, Пастирі тощо. Хоча в основі всіх цих драматичних вистав лежала загальновідома історія народження Ісуса Христа, в різних місцевостях вона розігрувалась по-своєму.
Самі колядки з’явилися ще за язичницьких часів і пов’язані з днем зимового сонцестояння, яке називали святом Коляди або Коротуна. Вважалося, що цього дня Сонце з’їдає змій Коротун. Всесильна богиня Коляда в Дніпровських водах народжувала нове Сонце – маленького Божича. Язичники проганяли Коротуна, який намагався з’їсти його, а потім ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового Сонця, і зображення цього сонця носили з собою. Ця традиція збереглася й до сьогодні, але славлять уже народження Христа.
Кількадесятирічне атеїстичне радянське панування не змогло повністю викорінити тисячолітні традиції святкування Різдва. А нині не лише дедалі більше відроджуються ці традиції, а й виникають нові. Так, почали виносити 3-метрового дідуха на Різдвяні свята на проспект Свободи у Львові. Такі ж солом’яні обереги встановлюють на центральних площах у Києві, містах Франківщини та Львівщини. За останні роки з’явилися різдвяні фестивалі, які мають на меті відродити традиції святкування Різдва. Вже не перший рік діти зі Сходу та Півдня України приїжджають на різдвяні свята до родин із Заходу нашої держави, туди, де різдвяні традиції збереглися найкраще.
Анатолій Хлівний, «Моменти»
-
28/08/2015 10:46
Кров для бойових побратимів
-
28/08/2015 10:45
У контексті домовленостей
-
28/08/2015 10:45
На Київщині – експеримент
-
28/08/2015 10:44
Технології дарують час
-
28/08/2015 10:44
Нагороди – достойним
-
17/08/2015 12:28
Мисливці за представницьким класом
-
17/08/2015 12:27
Підробки продавали в Інтернеті
-
17/08/2015 12:27
«Адідас» одеського пошиття
-
17/08/2015 12:26
«Сувеніри» з АТО
-
17/08/2015 12:12
Румунські колеги допоможуть створити гірські підрозділи Нацгвардії
Усі новиниПередрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на imzak.org.ua