Захоплення для справжніх чоловіків

Шалена швидкість, підступні трампліни, круті віражі та море адреналіну – майже два роки тому усе це стало невід’ємною частиною життя начальника Кінологічного центру ГУМВС Донеччини Дениса Караяні. 30-річний правоохоронець разом зі своїм другом Олександром Біченком за кілька місяців опанував ази автомобільних перегонів і якраз нещодавно їхній «бойовий» екіпаж за результатами річних виступів виборов Кубок України у своєму класі.

Цей тріумф став закономірним підсумком успішної участі гоночного «дуету» в різноманітних заїздах, що відбувалися 2011-го. Так, на змаганнях «Київська Русь» товариші посіли друге місце, на «Козацькому ралі» завоювали «золото», а на ралі «Славутич» знову поступилися лише однією сходинкою п’єдесталу. Останні ж перегони цього року – «Алушта-ралі» – власне й були заключним етапом Кубка України з ралі, здобувши «бронзу» в якому, екіпаж Біченка – Караяні виграв всеукраїнську першість у класі У9 (національні автомобілі з об’ємом двигуна до 1400 см3). Слід зазначити, що кримський заїзд видався досить складним для всіх учасників: із 53 машин фінішу дісталися тільки 37. Тож «вирвати» у таких змаганнях навіть третє місце – неабиякий результат для новачків. А отримати Кубок України у перший повноцінний рік виступів на «великій трасі» – дійсно тріумф.
І навряд чи тут можна вести мову про звичайне везіння, адже друзі, за значної обмеженості у вільному часі (один із них – керівник міліцейського підрозділу, інший – бізнесмен), не шкодують сил на своє екстремальне захоплення. А їх, повірте, потрібно чимало. Кожен заїзд – своєрідна порція стресу і для пілота, і для штурмана: організм мобілізує усі ресурси, мозок буквально кипить від напруження, пульс відбійним молотком гупає у скронях, а кров переповнюється адреналіном. Як розповідає Денис Євгенович, лише за одні змагання він втрачає до чотирьох кілограмів ваги. Хоча ці втрати зумовлені не стільки емоційними реакціями, скільки температурою всередині автівки.
Річ у тім, що на високих обертах двигун не встигає сам охолоджуватися й «на допомогу» йому доводиться вмикати пічку, яка нагріває салон машини до 50-55 градусів! Екіпаж же одягнений у спеціальну вогнетривку білизну, комбінезони, маски-підшоломники та власне шоломи, а вікна в автомобілі щільно зачинені. Тепер уявіть: у цій «сауні» потрібно не просто півдня просидіти, а за мінімальний час подолати визначений маршрут, на якому найменша помилка пілота чи штурмана може коштувати життя обом...Таке хобі під силу далеко не кожному: без доброї фізичної підготовки, відповідних знань та неабиякого психологічного гарту в автоспорті робити нічого.
Крім того, участь у ралі відчутно б’є по кишені. Хоч Караяні з Біченком (він, до речі, в команді за спонсора) і виступають на автівці бюджетного класу, її вартість та обслуговування стають у добру копійку. Приміром, одне колесо для «залізного коня» коштує близько 300 доларів, а один виїзд на гонки обходиться у 10-15 тис. гривень: починаючи від стартових внесків й послуг механіків і закінчуючи харчуванням та проживанням. І це при тому, що ніяких грошових винагород навіть призери змагань не отримують. Втім, їх заміняє неабияке задоволення. Саме за ним туди і їдуть, пояснює очільник Кінологічного центру. Й воно того варте – коли виходиш лідером на фініші, знімаєш шолом і тобі заливає очі піт, а душу переповнюють неймовірні почуття, які й словами описати неможливо... Хіба не мчатимеш за тими почуттями знову й знову?! А надто, якщо вони є втіленням заповітної дитячої мрії?..
За автоперегонами, хоч і непрофесійними, наш герой спостерігав майже з пелюшок: прямо під вікнами маріупольської багатоповерхівки, в якій він мешкав, був клуб картингу. Тож коли постало питання про змістовне проведення вільного від навчання часу, Денис довго не роздумував і записався у гурток по-сусідству. Заняття настільки захопили хлопця, що він не покинув їх аж до закінчення школи. Та потім були служба в армії, навчання у виші, робота у міліції. Дитяче хобі понад десять років «припорошувалося» пилом. Знову «витягти його на світ» допоміг майбутній напарник Караяні – Олександр Біченко. Сам він у юності займався мотокросом, тож під час однієї з розмов запропонував вартовому порядку закінчити професійну школу з підготовки пілотів та брати участь у змаганнях з ралі. Той одразу погодився.
За кілька місяців школу було закінчено і товариші розпочали тренування з відомим гонщиком Олександром Салюком. Між іншим, саме він допоміг екіпажу вийти на рівень Кубків та чемпіонатів України. На його професійній базі нині готується до стартів автомобіль ралійників. Ще від початку друзі вирішили: обов’язки водія у їхній парі виконуватиме Біченко, а Караяні, відповідно, буде за штурмана. Така комбінація виявилася дуже вдалою: під час змагань напарники працюють, немов годинниковий механізм. Денис швидко та точно читає стенограму руху (пілот та штурман пишуть її безпосередньо перед заїздом, під час ознайомлення з картою траси), а Олександр безпомилково повторює її на дорозі. Як наголошує любитель швидкості у міліцейських погонах, від злагодженості дій членів екіпажу переважно і залежить результат їхнього виступу: доїде автівка до фінішу чи опиниться колесами догори невдовзі після старту.
Звісно, правоохоронець добре усвідомлює ризик та небезпеку обраного захоплення і повсякчас намагається убезпечити себе від можливих негативних наслідків такого екстремального хобі, а власну родину – від зайвих переживань. Тож перше, що робить старший лейтенант міліції після того, як перетинає фінішну лінію, – телефонує дружині та батькам. Вони навіть не запитують, яку сходинку цього разу виборов Денис: головне, що зателефонував. Отже – живий.

Анна ТОРГОНЕНКО, «Моменти»