...І все відомо від початку
Детектив як жанр у сучасному розумінні цього слова існує якихось 170 років (детальніше читайте
в «Моментах» №10). Водночас у китайській літературі впродовж понад тисячоліття писали твори про таємничі злочини і їх розкриття. Ці писання в Піднебесній і досі користуються неабиякою популярністю, хоча майже невідомі західному читачеві.
Причин того, чому «китайський детектив» (назвімо так умовно цей жанр) не зажив слави у світі, на відміну, наприклад, від історичної чи повчальної літератури Китаю, може бути багато. Та найголовнішою, певно, є те, що «китайський детектив» відрізняється від детективу класичного, західного, звичного нам, низкою чинників. Ці книги навряд чи можуть зацікавити тих, хто читає детективні романи заради того, щоб розслабитися.
У «китайському детективі», по-перше, злочинця, зазвичай, представляють читачеві на початку книги: називають його ім’я, розповідають його історію, викладають мотиви скоєння злочину. Китайці, читаючи детективний роман, прагнуть одержати від цього таке ж інтелектуальне задоволення, як і від гри в шахи: якщо відомі всі ходи, інтерес полягає в тому, щоб стежити за кожним рухом сищика і контрзаходами, котрі використовує злочинець, доки гра не закінчиться неминучим матом для останнього. Західному ж читачеві подобається самому вгадувати, хто злочинець, тому хочеться, щоб його особа залишалася таємницею до останньої сторінки книги.
По-друге, східні читачі мають просто-таки вроджену любов до надприродного. Привиди, духи й домовики є героями більшості їхніх детективних романів; тварини та кухонне начиння дають свідчення в суді нарівні з людьми; детективи час від часу спускаються в пекло, щоб порівняти свої висновки з висновками суддів, що перебувають там. Це геть не збігається із західним принципом, за яким детективний роман повинен бути якомога реалістичнішим, заснованим на науці.
По-третє, китайці виявляють пристрасну зацікавленість деталями. Тому всі їхні романи, зокрема й детективні, написані в неспішному розповідному стилі й сповнені довгих поем, філософських відступів, а офіційні документи, що стосуються справи, цитуються повністю. Отже, переважно китайські детективні романи – товстелезні книжки, що складаються зі ста і більше розділів.
По-четверте, китайці мають дивовижну пам’ять на імена й особливий інтерес до сімейних відносин. Освічений китаєць може без найменших зусиль назвати сімдесят-вісімдесят родичів (кожного з ім’ям, прізвищем, титулом і точним ступенем споріднення). Тож нічого дивного, що в романах багато персонажів. В одному творі їх, зазвичай, двісті, а то й більше. У наших сучасних детективах здебільшого близько дюжини основних героїв.
І наостанок. У китайців зовсім інші уявлення про те, якою має бути розв’язка детективу. У західному детективі детально описується, як був скоєний злочин, а ось яке покарання чекає на злочинця, нас, зрештою, мало цікавить. Китайці ж очікують докладного звіту про те, як стратили зловмисника, до того ж із найпохмурішими деталями. Нерідко китайський автор на «доважок» пропонує докладний опис мук нещасного злочинця в китайському пеклі вже після страти. Такий епілог необхідний для того, щоб задовольнити почуття справедливості читача, але він міг би образити західного поціновувача цього жанру, бо занадто вже нагадує побиття лежачого.
Утім, описані вище особливості «китайського детективу» не є каноном, обов’язковим для всіх творів такого жанру. Існує, щонайменше, один роман, в якому поєднуються максимум детективної інтриги й загальнолюдських проблем із мінімумом суто китайських особливостей. Це «Ді-гун-ань» (буквальний переклад із китайської – «Кримінальні справи, що розслідує суддя Ді») – твір, написаний у XVIII ст. анонімним автором.
Його головний герой – суддя Ді, реальний історичний персонаж (бл. 630 р. – бл. 700 р.), представник династії Тан (VII–X ст.), хоча в романі використовується безліч історичних подій із часів династії Мін (XIV–XVII ст.). Цей твір більшою мірою відповідає класичним стандартам детективного жанру. Злочинець у ньому залишається невідомим до самого кінця, тут майже немає фантастичного, надприродного, обмежена кількість дійових осіб, відсутні відступи, що не стосуються сюжету, який до того ж відносно короткий. Водночас сюжет цілком дотепний, а роман написаний якісно, з усіма належними перипетіями, що допомагають тримати читача в напрузі. У творі розумно поєднуються трагедія і комедія.
Чи не найбільш «китайською», а отже, такою, що не дозволяє зарахувати «Ді-гун-ань» до західного стандарту літератури, ознакою у творі є надприродна складова. Але тут варто зробити уточнення: у романі вона з’являється лише двічі, і обидва випадки не такі вже й неприйнятні, тому що стосуються феномена, нерідко обговорюваного в західній парапсихологічній літературі. Перший приклад такого втручання – поява духу вбитої людини біля її могили. Але навіть у західних країнах поширена теорія, начебто душа людини, яка зазнала наглої смерті, залишається біля її мертвого тіла і може, так чи інакше, заявити про свою присутність. Другий приклад містичного – сон, який бачить детектив, коли найбільше збитий із пантелику. Саме він і підтверджує його підозри та дозволяє поглянути на деякі факти в новому світлі. Тож надприродні сили не є вирішальним чинником у розкритті злочину, бо вони просто підтверджують висновки детектива.
Є в романі й досить реалістичні описи тортур, застосовуваних до в’язнів під час судових засідань, що теж тісно пов’язує «Ді-гун-ань» із китайською детективною традицією. При цьому сцена страти в останньому розділі коротша й прозаїчніша, ніж у більшості інших китайських детективних романах.
Хоча деякі особливості китайської літератури в романі менш помітні, ніж в інших творах, «Ді-гун-ань» все ж є суто китайською історією. Анонімний автор не тільки цікаво описує методи роботи китайських детективів минулого, проблеми, з якими вони стикаються, намагаючись розкрити злочин, і життя злочинного світу, а й дає читачеві правильні уявлення про судочинство стародавнього Китаю, знайомить його з основними положеннями китайського кримінального кодексу і, нарешті, з образом життя цієї країни, що також не вписується в сучасні стандарти детективного жанру.
Саме цей, найбільш західний серед «китайських детективів», твір переклав Роберт ван Гулік, відомий сходознавець, давши йому назву «Знамениті справи судді Ді». Згодом ця книжка наштовхнула ван Гуліка на ідею написати стилізовану повість, яка б легко сприймалась сучасною західною аудиторією, зберігши при цьому специфіку китайських історій. У коментарях він зауважив, що «хотів показати сучасним китайським і японським письменникам-детективникам, що їхня давня література містить безліч цінного матеріалу, який може стати основою для таких історій».
У повістях суддя Ді постає як відповідальний і відважний служитель закону, зразок чесності та порядності. Він позбавлений зарозумілості, завжди відкритий для сприйняття нових ідей, теорій, демократичний і турботливий із підлеглими, але разом із тим не допускає панібратства.
Спочатку суддю супроводжує лише його вірний радник Хун Лян. Однак у повісті «Золото Будди» в судді з’являється два помічники, колишні «люди із зеленого лісу» (китайський евфемізм на позначення розбійників). У повісті «Вбивство у квітковому човні» до команди судді приєднується «гість річок і озер» (шахрай, шулер) Дао Гань. Суддя Ді закінчує свою кар’єру на посаді намісника імперської столиці, а його помічники отримують високі армійські звання.
Як уже зазначено вище, літературний персонаж суддя Ді має реального прототипа – Ді Женьцзе, родом із міста Тайюань провінції Бін (нині провінція Шаньсі). У молодості Ді Женьцзе був красивим чоловіком. Якось він поїхав до столиці, щоб скласти імператорський іспит, і був змушений затриматися в таверні на ніч. Хазяйка закладу – молода вдова – захопилася ним і зажадала провести з красенем ніч. Та Ді Женьцзе відмовив їй, розповівши історію про ченця, який напророкував йому велике майбутнє з умовою, що він не буде піддаватися розпусті.
Так і сталося. Ді Женьцзе став окружним суддею – найбільш високопоставленим чиновником округи – у провінції Бін. У літньому віці, за часів правління імператриці У Цзетянь, він став міністром і мудрими порадами позитивно впливав на державні справи. Наступні покоління назвали його «оплотом династії Тан».
Ді Женьцзе був непідкупним чиновником і взірцем для інших. Він співчував простим людям і не боявся заступатися за них, кидаючи виклик могутнім і впливовим вельможам. Але прославився Ді Женьцзе все ж таки як людина, котра розкрила численні злочини. Завдяки цьому він став головним героєм багатьох літературних творів, більшість із яких, щоправда, є чистої води вигадкою, що не спираються на історичні факти.
Підготував Анатолій ХЛІВНИЙ, «Моменти»
Коментарi
-
Georgezib
09/05/2015 19:40
-
GeorgeGor
07/05/2015 14:21
-
RobertTed
29/04/2015 20:13
payday cash advance how to borrow money fast ErnestTalk 23/02/2015 13:17Buy cheap super Viagra generic ed pills generic viagra for sale canada chea
- ErnestBen 23/02/2015 13:02
Buy super Viagra ED generic drugs buy generic viagra online buy generic Viagra- Maelia 03/02/2015 2:23
It's much easier to unrtnseadd when you put it that way!- LevitraBummaded 20/09/2014 14:23
levitra online lowest price generic- Levitrainderly 19/09/2014 9:18
levitra where to buy- Robertnox 10/09/2014 10:05
cialis online in australia- lerloonvessnm 05/05/2014 18:47
- peksRilijealidg 27/04/2014 10:41
buy viagra , , , - ErnestBen 23/02/2015 13:02