Субота, 12 грудня
Зробити стартовою
Попереднiй архiв
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Додаток
до тижневика
Рубрики Усі рубрики
Погода у Києві » Україна
Новини партнерів
Культура
03/04/2011 13:26

Кошовий отаман Іван Сірко: «Нужда закон зміняє»

     Життя цієї людини оповите легендами. Іван Дмитрович Сірко (близько 1610–1680 рр.), уславлений кошовий отаман Запорізької Січі, уособлював, як ніхто з визначних українських полководців доби XVII ст., лицарську вдачу. Військовий і політичний діяч, якого до смерті січовики обирали кошовим отаманом – 12 разів із 1659 до 1680 років. Тому цілком справедливо його вважають найуспішнішим оборонцем православної віри. Найбільших лаврів Сірко здобув у боротьбі з турками і кримськими татарами. Прискіпливо підрахував кількість його перемог (за жодної поразки їх було 55!) видатний дослідник Запорізької Січі Дмитро Яворницький.

      На превеликий жаль, джерела не зафіксували, коли й де народився Іван Сірко та ким був за походженням. Деякі дослідники припускали, що родом він із козацької слободи Мерефи, поблизу Харкова. Нібито недалеко від цього населеного пункту Сірко згодом створив слободу Артемівку, де жив зі своєю сім’єю: дружиною Софією, двома синами й доньками. Інші дослідники вважають, що кошовий отаман родом із Поділ­ля. Про перші 40 років життя Івана Сірка практично немає жодних свідчень.
    Найбільш рання згадка про діяльність Сірка цікава, але й дотепер майже невідома історія участі полку запорожців у Тридцятилітній війні (1618–1648 рр.) на боці французів. 1644-го Богдан Хмельницький як військовий писар війська Запорозького зустрівся у Варшаві із послом Франції графом де Брежі. За рік був підписаний договір-кон­тракт і 2500 козаків через Гданськ морем дісталися французького порту Кале.               Очолювали їх полковники Сірко та Солтенко. Попереду – облога і штурм неприступної іспанської фортеці Дюнкерк, яку називали «ключем від Ла-Маншу». Її не раз намагалися взяти французи, але, схоже, д’Арта­ньянові та його друзям не вистачало… наших козаків. Бо, як згодом казали французи, під час штурму фортеці українці відзначилися хоробрістю, а полковник Іван Сірко ще й досконалою воєнною тактикою та стратегією. Козаки урочисто в’їхали до здобутого міста разом із французькими військами під проводом принца де Конде. Молодий талановитий полководець Людовік ІІ де Бурбон Великий Конде пропонує Сіркові та його козакам перейти на службу до французького короля Людовіка ХIV, обіцяючи дворянські титули й чини. Проте полковник тактовно відмовляється від привабливих пропозицій, пославшись на незгоду козаків залишитись у далекій Франції.
Наступна згадка про Сірка датується 1653-м, коли він ущент розгромив загін кримських татар, що поверталися додому з ясиром, звільнивши полонених бранців-подолян.
     У період Національної революції й створення Української держави середини XVII ст. у 1658–1660 рр. Іван Сірко був він­ницьким полковником, тому й долучився до міжусобної старшинської боротьби за владу. Тоді в Гетьманщині фактично розпочалася громадянська вій­на – горезвісна «Руїна», – яка значною мірою була спровокована царським урядом. Гетьмани Іван Виговський, а за ним Юрій Хмельницький не стали справжніми державними мужами, які змогли б зцементувати, об’єд­нати українців в єдину державу.
     Очевидно, розчарувавшись у цих політичних іграх, Іван Сірко подався на Запоріжжя, бажаючи захистити рідний край від агресій турків та татар. Ставши 1663-го кошовим отаманом, він із російським воєводою Г. Косаговим пішов до Криму і зчинив там вдалий бій. Напади низовиків і царських солдат на перекопські укріплення паралізували дії кримського хана й не дозволили тому піти назустріч польсько-шляхет­ському війську, щоб спільними силами здійснити агресію з території України в межі Московії. Тоді король Речі Посполитої спробував підкупити козацького ватажка, надіславши тому 300 червонців і золотий ланцюг. Однак Іван Сірко не спокусився на щедрі дарунки.
     Наступного року запорозьке військо на чолі з Іваном Сірком здійснило похід на Південний Буг і Дністер, звільнивши від польських і турецьких загарбників міста Брацлав, Кальник, Могилів, Рашків, Умань та інші населені пункти Правобережжя. У березні 1664 року кошовий отаман повідомив про це московський уряд, зазначивши, що ця територія приєднана до українських земель – Гетьманщини. А напередодні козаки спалили турецькі селища навколо Бендер.
     Турецький султан був обурений діями запорожців. Ще за життя Івана Сірка про нього ходили легенди, а про його подвиги складали думи й пісні. Знаменитий лист-пародію запорозь­ких козаків султанові Оттоманської Порти, невідомо коли і ким створений (маємо його варіанти ще з XVII ст.), народна пам’ять пов’язала саме з цим легендарним кошовим. На всесвітньо відомій картині Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» відтворено образ Івана Сірка, хоча про портретну подібність говорити не доводиться – адже до нас не дійшла іконографія кошового.
     На довгі роки Сірка поглинула боротьба проти Османської імперії та її васалів – Кримського ханства та ногайських орд. Сірко виходив переможцем з багатьох походів. У боротьбі проти агресії Туреччини Сірко не програв жодної битви. Запорожці під проводом кошового отамана наводили страх на все північне узбережжя Чорного моря та Кримського півострова. Турки й татари прозвали його Урус-шайтаном – руським чортом, а татарські матері лякали його іменем дітей.
     1675 року Сірко здійснив вдалий похід, заблокувавши вторгнення Туреччини на Чигирин. Він розбив кримську орду й яничарів Ібрагім-паші, що вдерлися в Україну.
     Історики та письменники другої половини XVII століття відзначали доблесті Сірка, до того ж це робили й ті, які вороже ставилися до визвольної боротьби українського народу. От що писав польський хроніст Веспіян Коховський: «Страшний він був для орди, бо був досвідчений у військових справах і відважний кавалер… гожий чоловік, вояцької натури і не боявся ані сльоти, ані морозу, ані сонячної спеки. Він був чуйний, обережний, терпляче зносив голод, був рішучий у воєнних небезпеках. Улітку він перебував на порогах, а взимку – на українському пограниччі. Він не любив марнувати час або упадати біля жіноцтва, бо раз у раз бився з татарами й турками…»
     1679-го султан Туреччини планував похід на Україну і Росію, окремо на Січ готувалося вторгнення 25 тисяч турецьких вояків. Останній бій Івана Сірка був за кілька місяців до його смерті. 1680 року спільно з донцями кошовий отаман востаннє опустив свою переможну шаблю в битві з ординцями. Повертаючись з походу, він занедужав і поїхав із Січі за 10 верст – на свою пасіку в село Грушівка. У літописі Самійла Величка читаємо: «…того ж літа, 1 серпня, представився від цього життя в своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко… поховано його знаменито… з великою гарматною і мушкетною стрільбою, і з великим жалем Низового війська. Бо це був справжній і щасливий вождь, який з молодих літ аж до своєї старості… не тільки значно воював за Крим і попалив в ньому деякі міста, але також погромлював у диких полях… численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський ясир».
     Оцінюючи постать кошового в національній історії, відомий козакознавець, академік Дмитро Яворницький так написав про нього: «І за вдачею, і за своїми діями Сірко являв собою тип справжнього запорожця. Він був хоробрий, відважний, пристрасний, не завжди вірний своїм союзникам; він любив подеколи погуляти, добряче випити і під чаркою показати своє козацьке завзяття; він схильний був блискавично захопитися новою думкою, новою справою, а потім відмовитись од них і прийти до зовсім протилежного рішення. То він був на боці московського царя, то на боці польського короля, то він підтримував Дорошенка, то переходив на бік його ворогів, Суховія і Ханенка, то виступав проти двох останніх і знову захищав Дорошенка, то допомагав російському цареві проти турецького султана й кримського хана, то йшов проти царя заодно з султаном і кримським ханом. «Нужда закон зміняє» – часто говорив Сірко і, мабуть, діяв згідно цієї приказки».
      До такої характеристики лише додамо: життя і діяльність Івана Сірка – козацького ватажка – нероздільно пов’язана з цілою епохою в історії України, Речі Посполитої та Росії, а його постать назавжди залишиться позитивним прикладом оборонця національних інтересів українців в умовах розчленованої іноземними володарями козацької держави.

Підготував
Микола ВАВІРОВСЬКИЙ,
м. Київ
 

друкувати

Коментарi