Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Культура
17/02/2011 3:41

Плакали кургани...

Українські терени завше вважалися своєрідним котлом культур, де європейські та азійські нації по-різному взаємодіяли в намаганні віднайти отой міфічний рай на землі. Переселення народів, війни, розквіт і занепад імперій залишили тут міріади непідробних слідів – артефактів, архітектурних відповідників епох, історичних документів, топонімічних назв, культових споруд і виявів фольклорної творчості. Але так повелося, що не було в українській історії ще жодного дня, коли наша культурна спадщина не перебувала під загрозою нищення і забуття. Не є винятком і сьогодення, коли людське невігластво чи банальне бажання нажитися призводять до того, що ми втрачаємо зв’язок із минулим. Бо меншає вцілілих від плуга й «чорних археологів» курганів, а контрабандисти партіями вивозять старовинні ікони, мистецькі шедеври й антикваріат. То чи все так погано із захистом історичної спадщини в нашому королівстві?

Бонавентура таки ще не помер…

Чомусь одразу згадується комедія Карпенка-Карого «Сто тисяч», одним із головних героїв якої є безпритульний шукач скарбів Бонавентура, якого ще називали степовим пройдисвітом. Знайшовши жаданий скарб, той помер, бо без мрії йому не хотілося жити. Втім, «на землі» все відбувається прозаїчніше – без зайвої романтики, але й не без трагізму…

За наявними оцінками, в Україні налічується до 100 тисяч курганів різних епох – захоронень як звичайних людей, так і знаті племен, народів та цивілізацій, які колись жили по обидва береги Дніпра. Тільки на Донеччині є близько 5 тисяч скіфських курганів, а в Холодному Яру на Черкащині (одне з найбільших поселень скіфів), їх виявлено 8 тисяч. Однак, повного реєстру українських курганів не існує.

Правду кажучи, щойно їх насипали, вони одразу ставали об’єктом мародерства – професія могильного злодія є однією з найдревніших. Під час розкопок археологи дуже часто натрапляють на старі шурфи – роботу мисливців за цінностями. До того ж, поряд можуть бути прокопи, що з’явилися з різницею в кілька століть. Часом знаходять і останки крадіїв, яких засипало землею. Доктор історичних наук, завкафедрою музейної справи, охорони пам’яток історії та культури Київського національного університету культури і мистецтв Сергій Ольговський розповідає, що в Сибіру серед кримінальників була відома спеціальність «бугровщик». Ці люди розривали бугри (поховання). Саме в бугровщиків прид­бали сибірську колекцію Петра І.

Звісно, копають і нині, але сучасне мародерство з лопатою в руках втрачає винятково прибуткову привабливість. Тим не менше, на думку доктора історичних наук професора Дмитра Телегіна, такого роду грабіжництво набуло катастрофічного розвою. В нинішніх «Бонавентур» є широкі технічні можливості для пошуку скарбів і розорення тих же поховань – великий вибір картографічного матеріалу, металодетектори й навіть екскаватори. Низка експертів прогнозує, що з усталенням ринку землі латифундисти отримають не просто можливість експлуатувати наділи, а й приберуть до рук безцінні скарби, приховані в них. До речі, парламент найближчим часом має ухвалити закони про земельний кадастр та цінову політику під час продажу землі, а вже затим черга дійде і до мораторію. І правильно скаже обізнаний читач, що спритники не чекають ухвалення закону, а вже активно й під різним соусом втручаються в процес землерозподілу. Та й трипільський глечик із скіфською збруєю згодяться в облаштуванні маєткового антуражу…

Ця земля – не просто сільгоспугіддя

Хоча відомо безліч скандальних історій, зокрема корупційно-кримінальних, пов’язаних із землями, «вагітними» археологічно важливими деталями, проте судова практика розслідування таких інцидентів незначна. Відомим допоки є прецедент, коли завдяки проведенню мистецтвознавчої експертизи вдалося довести факт незаконного захоплення земельної ділянки. 2008 року на Сумщині прокуратура порушила кримінальну справу стосовно чільника райвідділу земельних ресурсів, який (без польових обстежень, встановлення меж ділянок історико-культурного значення) роздержавив і розпаював 9,6 га території двох сільрад. Примітним стало те, що тут розташовані чотири пам’ятки археології – кургани і поселення. Але довести й оцінити реальний масштаб збитків виявилося непросто, оскільки в Україні мистецтво­знавча криміналістична експертиза лише розвивається.

Утім, фахівцю, якого до цієї справи залучило слідство, вдалося успішно виконати свою місію й оцінити збиток державі від дій «прихватизаторів», розмір якого перевищив 1,3 млн гривень. Піонером у згаданому сенсі став екс­перт-мистецтвознавець НДЕКЦ Чернігівської міліції Володимир Руденок (єдиний в Експертній службі МВС фаховий археолог), який зауважує, що слідча група мала чітку мету – не дати розікрасти кургани. Пролило світло на реальну цінність сумського культурного «айсберга» детальне вивчення матеріалів археологічних експедицій, що визначили його історичну вартість й довели: ця земля є чимось більшим, аніж просто сільгоспугіддя.

– На жаль, поширеною практикою є те, що земельні відділи та місцева влада не завжди зважають на наявність заборони щодо проведення будь-яких дій із ділянками, які перебувають під захистом органу охорони культурної спадщини, – говорить Володимир Руденок. – Прикро, та нині гроші вирішують все або майже все…

За вандалізм в Україні не карають

Науковці не можуть залишатися осторонь проблеми незахищеності пам’яток. Широкий розголос отримала стаття академіка НАН України Петра Толочка. У вченого склалося враження, що негативне ставлення до пам’яток історії і культури є тенденцією, що народилася в останні роки. Він навіть написав подання про вихід зі складу Гуманітарної ради при Президенті України. Бо вважає, що культурна спадщина продовжує руйнуватися з шаленою швидкістю через господарську діяльність і нехтування проведенням попередніх археологічних досліджень у місцях будівництв.

Доцент кафедри музейної справи, охорони пам’яток історії та культури Київського національного університету культури і мистецтв Ганна Андрес розповідає, що в Україні законів та правових актів прямої і непрямої дії в галузі пам’ятко-охо­ронної діяльності можна нарахувати близько трьох сотень. Нині готуються законопроекти щодо археологічної спадщини та музейної справи і низка підзаконних актів. Тобто, закони є, але Кримінальний кодекс прямо не визначає відповідальність за нищення об’єктів культурної спадщини. Приміром, безпосередньо за вандалізм в Україні неможливо когось покарати – лише за пошкодження майна чи хуліганство. Закон «Про охорону культурної спадщини» передбачає адміністративні санкції щодо порушень відповідних норм, але, знов таки, їх майже не застосовують.

Від чиновника марно чекати захисту

Дехто з читачів вже уявляє поле, посеред якого височить такий собі насип, що його називають курганом, під яким може бути захоронення чи стоянка. Це далеко не так, бо час і природа роблять своє. Тому, аби виокремити таку ділянку, необхідно провести комплекс археологічної розвідки, потім нанести виявлені об’єкти на мапу, вийти з клопотанням перед управлінням культури щодо подальшого їхнього захисту. Звісно, якщо знахідка має історично-архітек­турну цінність. Нині на такі дослідження бракує коштів, як і на охорону пам’яток від розграбування. Особливість криміналістичної чи судової мистецтво­знавчої експертизи в тому, що зазвичай її проводять після порушення кримінальної справи за фактом негідного поводження з об’єктом старовини або місцевістю, де він розташований. Навряд чи цей факт може втішити тих, хто опікується збереженням культурної спадщини. Бо кургани дедалі більше розорюють, артефакти, які там зберігаються, плуги і борони розтаскують на десятки метрів навсібіч. Відомою є й технологія повільного нищення курганів, коли щороку в них крадуть кілька метрів території. Але фахівці зауважують: не в тому головна причина невдячної забудькуватості українців. Пан Руденок наголошує, що навіть «чорні археологи» не є настільки масштабною загрозою порівняно з невіглаством у владних кабінетах, коли чиновник не тільки не хоче захистити городища та кургани, а свідомо йде на злочин, дозволяючи будівництво на місці древніх городищ чи розорення «пантеонів» різних епох і народів.

Експерт Руденок каже, що методику мистецтвознавчої експертизи нерухомих об’єктів (наприклад, курганів) розробили ще 2002-го, а от із рухомими складовими могильників (артефактами) склалося не так успішно. Тут багато суперечок, а вихід допоки один – оцінювати будь-що, навіть непримітний черепок, за ринковими цінами. Приміром, знайшли трипільський глечик – скільки за подібну знахідку дає ринок (аукціон), на таку висоту можна підняти і його цінність.

Геннадій КАРПЮК,  «Моменти»

 

КОМЕНТАР СПЕЦІАЛІСТА

Доктор історичних наук, завідувач кафедри музейної справи, охорони пам’яток історії та культури Київського національного університету культури і мистецтв Сергій Ольговський:

До появи ринку латифундій варто унормувати обов’язковість додаткового археологічного дослідження земель перед їхнім продажем, аби достеменно визначити пам’ятко-охо­ронні межі. Тут почасти все вирішують хабарі, і ніхто тих досліджень не проводить. Пам’ятаю, як у 80-ті під час експедиції «Гіпаніс» (антична назва Південного Бугу) я мав об’їхати береги Дні­пров­сько-Бузького лиману й виявити там пам’ятки. Тоді на розкопках в Ольвії бувало в рік по 500-600 чоловік, а нині і 50 не набереться. «Чорніархеологи» понищили багато стоянок поселень, зокрема на Кінбурнському півострові. Прикро, та до мене правоохоронці по фахову допомогу зверталися лише раз – коли треба було підтвердити оригінальність речей, як потім виявилося, із унікальної колекції скіфського золота Платонова.

 

ДУМКА СПЕЦІАЛІСТА

Доцент кафедри музейної справи, охорони пам’яток історії та культури Київського національного університету культури і мистецтв Ганна Андрес:

Об’єкти національного значення не повинні виходити з-під державної регуляції – навіть після того, коли той самий замковий комплекс чи поле з колишніми редутами придбає новий власник. Повернення вкладених у великі реставраційні проекти коштів сторицею буває не зажди – є реальна небезпека, що інвестор просто захоче зробити все, аби тільки «відіграти» гроші. Тоді годі чекати від бізнесовця милості й просити, аби той, не маючи податкових та інших пільг, не перетворював колишню картинну галерею на прибуткове казино.     

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті