Дороги, политі слізьми і кров’ю
Щороку останнього місяця зими старший викладач Академії ВВ МВС, що дислокується в Харкові, начальник інженерної служби та голова офіцерських зборів академії полковник Олександр Старух святкує дві знаменні в його житті дати: 14 лютого – своє народження і 15-го – річницю виведення Радянських військ з Афганістану. Зазвичай Олександр отримує у ці дні найщиріші побажання від рідних, друзів, колег та товаришів по службі з різних куточків колишнього СРСР. Їх було б ще більше, якби не безглузда жорстокість афганської війни…
А серце зовсім не черствіє
Виконувати інтернаціональний обов’язок лейтенант Старух відбув невдовзі після закінчення у 1980 році Кам’янець-Подільського вищого військово-інженерного командного училища ім. В.Харченка. Населений пункт, де дислокувався його підрозділ, називався Чарикар. Будучи командиром взводу інженерної розвідки саперного полку 40-ої загальновійськової армії, він знешкоджував міни, підривав схрони зі зброєю та боєприпасами, супроводжував радянські автоколони, що везли місцевому населенню гуманітарну допомогу: продукти харчування, медикаменти, пальне. Першу знешкоджену міну, яка виявилася протитанковою АТМК-7 англійського виробництва, полковник Старух пригадує так чітко, немов то було вчора.
Багато хто вважає, що на війні людське серце черствіє, але полковник Старух таку думку не поділяє. Він точно знає, що там народжувались кохання (зі своєю дружиною Любов’ю познайомився саме в Афганістані) та справжня дружба.
– Добре пам’ятаю чи не кожний день афганської служби, – запевняє Олександр Станіславович. – Командирів, товаришів, підлеглих, навіть «чотирилапих воїнів». Недарма ж кажуть, що собака – найкращий друг людини, а тим більше - людини в погонах та ще й при виконанні… В Афгані я в цьому переконався!
Краще смерть, ніж життя без побратима
До відділення вожатих собак мінно-пошукової служби мого підпорядкування був направлений солдат-строковик Олексій Ніколаєв разом із собакою на кличку Інгула. Хлопець сам дресирував хвостату «підлеглу» ще під час навчання в «учебці» в підмосковному Дмитрові. Льоха був відмінним вожатим, а Інгула – найкращим собакою 40-ої армії. Разом то була одна дружна команда. Коли настав час звільнятися солдату Ніколаєву, я, знаючи приязнь до нього Інгули, почав поступово відучувати її від нього. Олексій все рідше з’являвся на вигулах, а вона все більше сумувала за ним.
У день відльоту свого друга Інгула не знаходила собі місця. Весь час поривалася до намету, де той жив, до КПП і літака. Коли ж на аеродромі «Баграм», дислокованому за 14 км від військової частини, літак Іл-18 з Олексієм на борту пробіг злітною смугою, собака немов би відчув розлуку. Обірвав повід, перескочив через траншею, подолав паркан із колючого дроту й вибіг назустріч неминучій загибелі – на протипіхотне поле із осколкових мін. Інгула добре розуміла, що там – неминуча смерть, але свого життя без простого московського хлопчака Льохи Ніколаєва, не уявляла. Десяток метрів шаленого бігу… Вибух! Смерть...
Пекучий біль утрат
Протягом двох буремних років служби в Афганістані молодий офіцер Олександр Старух часто згадував латинську мудрість: «Via est vita!» – «Дорога – це життя!». І зовсім не випадково, адже саме ті заміновані дороги війни, залиті слізьми та кров’ю, лякали смертю й дарували життя. Бойові дії того часу назавжди залишили в серці Олександра пекучий біль втрат, а у пам’яті – «лица тех, кого сегодня рядом нет…».
Полковнику Старуху й досі не дають спокою спогади про «Вантаж -200» –його загиблі друзі Валерій Бялковський та Олександр Волощук повернулись на Батьківщину в «Чорному тюльпані». Не забувається, як підлеглих військовослужбовців, які залишилися лежати на полі бою, не могли забрати впродовж восьми годин через шквальний вогонь мінометів та стрілецької зброї душманів. І тільки з настанням сутінок тіла хлопців вдалося витягнути, зачепивши саперні «кішки» з довгими мотузками за їхні армійські ремені…
Після повернення з «гарячої точки» Олександр Станіславович був нагороджений орденом «За службу Батьківщині у Збройних силах СССР» ІІІ ступеня.
Анатолій Желаго, Оксана Гладка, для «ІЗ»
друкувати
