Щит віри візьміть…

Діяльність військових священиків (капеланів) потрібно узаконити, з огляду на їхню активну співпрацю з різними силовими структурами. Нині ця проблема розглядається у профільному парламентському комітеті – з питань культури й духовності.

Провідна роль церкви

У статті 35 Конституції України закріплено право на свободу світогляду й віросповідання. Проте його доволі складно реалізувати з огляду на характер військової служби. Адже йдеться про діяльність, яка здебільшого пов’язана з неможливістю людей у погонах залишати свої підрозділи та брати участь у богослужіннях, що проходять за межами військових частин.

Щоб вирішити ці проблеми, ще в липні 1999 року рішенням Священного синоду Української православної церкви (УПЦ) створено Синодальний військовий відділ, а згодом консультативно-дорадчий орган – Раду у справах душпастирської опіки. До неї ввійшли представники семи найбільших конфесій. Загалом до цієї роботи залучили понад 200 священиків. У багатьох регіонах навіть створили єпархіальні військові відділи.

«УПЦ настійливо й послідовно відстоювала ідею відродження повноцінного інституту штатного військового духовенства з огляду на наш дореволюційний досвід та напрацювань щодо цього питання більшості сучасних армій світу, – каже голова Синодального відділу УПЦ із взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України, митрополит Білоцерківський і Богуславський Августин. – Події, які нині відбуваються на сході країни, змусили керівництво держави зробити невідкладні заходи щодо зміцнення армії, зокрема й через посилення духовно-моральної складової виховання особового складу та формування його психологічної готовності до захисту Батьківщини».

За словами митрополита Августина, влітку 2014-го Кабінет Міністрів видав розпорядження № 677-р: «Про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі». Заплановано, що в кожен підрозділ чисельністю понад 500 осіб введуть штатну посаду священика. Якщо в підрозділі більш як тисяча військовослужбовців, відповідно буде дві такі штатні посади. Вакансії поповнюватимуть представники конфесій, які входять до Ради у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони.

Кандидати в капелани повинні відповідати певним вимогам: перебувати в сані священика не менш як три роки, мати українське громадянство, духовну освіту та задовільний стан здоров’я. Після успішного проходження відповідних курсів священик має укласти трудову угоду, що дає право на посадовий оклад – близько 2 500–3 000 гривень. На капелана також покладаються обов’язки з духовно-патріотичного виховання воїнів та членів їхніх сімей. Він повинен бути готовим до довгострокових відряджень разом із військовою частиною. Церква має надати йому потрібне культове майно та духовну літературу.

Депутатська ідея

В Україні, попри багаторічний досвід співпраці церкви з силовими структурами, наші капелани й досі не дістали належної законодавчої підтримки. Намагаючись вирішити цю проблему, у Верховній Раді підготували законопроект № 1153 (щодо запровадження інституту священиків у військових, правоохоронних органах).

У запропонованому документі право на душпастирську опіку надається особам, які обмежені в можливості задоволення своїх релігійних потреб через проходження військової служби, перебування на стаціонарному лікуванні (у закладах охорони здоров’я) або в установах виконання покарань. Як стверджує автор законопроекту Юрій Мірошниченко, військовослужбовцям та резервістам потрібно надати можливість відвідувати богослужіння та проводити необхідні обряди. Задля цього передбачено внесення змін до базового закону «Про свободу совісті та релігійні організації»: згідно з доповненнями до статті 5, релігійні організації хоча й відокремлені від держави, але це «не унеможливлює їхньої співпраці відповідно до законодавства для реалізації прав і свобод громадян». Також у цьому документі (зміни до ст. 21) наголошується, що люди в погонах та члени їхніх сімей «мають право на душпастирську опіку».

Певні корективи передбачені й у законі «Про Збройні сили України», який мають доповнити статтею 17-1: «… Військовослужбовці, резервісти, працівники Збройних сил України та члени їхніх сімей мають право на душпастирську опіку, що здійснюється відповідно до законодавства військовими священиками (капеланами), уповноваженими на це відповідними релігійними центрами і управліннями, зареєстрованими у встановленому законом порядку… Міністерство оборони України може оплачувати душпастирську опіку коштом, включеним до складу поточних видатків відомства…».

Аналогічні норми стосуються й інших військових формувань: прикордонників, військовослужбовців та працівників Служби правопорядку, а також учасників міжнародних операцій з підтримання миру й безпеки (які теж мають право на душпастирську опіку). На думку Юрія Мірошниченка, всі військові священики (капелани), незалежно від конфесійної належності, повинні бути рівними у своїх правах та дотримуватися законодавства, що регламентує порядок здійснення душпастирської опіки військовослужбовців та резервістів.

Про Нацгвардію забули?

Звісно, такі депутатські ідеї можна було б вітати, якби не одне «але»: у згаданому проекті (№ 1153) також наголошується на необхідності внесення змін до нормативно-правого акта, що... втратив чинність! Мається на увазі закон «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», який, на думку нардепа слід доповнити статтею 13-1: вона передбачає гарантії для «вевешників» щодо можливості «відправляти, одноособово чи колективно, релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність». У цій статті також ідеться про душпастирську опіку в лавах ВВ, що здійснюється «військовими священиками (капеланами), уповноваженими на це відповідними релігійними центрами і управліннями, зареєстрованими у встановленому законом порядку».

Певно, шановний автор проекту забув, що в березні 2014-го Верховна Рада ухвалила Закон «Про Національну гвардію України». У його прикінцевих та перехідних положеннях чітко вказано, що втратили чинність два документи: закон «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», а також Постанова Верховної Ради «Про введення в дію Закону України „Про війська внутрішньої та конвойної охорони”». З огляду на це відповідні зміни доцільніше внести до чинної статті 13 «гвардійського» закону, де передбачені права військовослужбовців НГУ.

Крім того, варто врахувати, що діяльність військових капеланів у лавах НГУ має регулюватись нормативно-правовими актами, розробленими за участю міжконфесійного консультативно-дорадчого органу у справах душпастирської опіки при Міністерстві внутрішніх справ.

Від уряду до парламенту

Сподіватимемося, що Верховна Рада підтримає ідею щодо запровадження військових капеланів. Проте, як засвідчує аналіз, проект № 1153 ще потребує ретельного доопрацювання. У запропонованих нормах лише згадується про те, що військові священики працюватимуть «на добровільних засадах», а командування «може оплачувати душпастирську опіку коштом, включеним до складу поточних видатків». З юридичного погляду фраза «може» вказує на відсутність чіткої вимоги щодо необхідності введення штатних посад капеланів. Такий депутатський підхід не враховує чинних нормативно-правових актів.

Звернімо увагу на згадане урядове розпорядження № 677-р (від 02.07.2014 р.), в якому є два суттєві моменти. По-перше, військові капелани «працевлаштовуються з укладенням відповідних трудових договорів, належать до персоналу Збройних сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби». Тобто такі священики повинні отримувати зарплату, соціальні пільги гарантії й посади у військових частинах. По-друге, Міністерству соціальної політики доручено «підготувати пропозиції щодо доповнення Класифікатора професій професією, за якою забезпечується душпастирська опіка військовослужбовців і резервістів Збройних сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби».

Нагадаємо, що в Україні професія священика не узаконена й досі. На державному рівні (у світських установах) не визнають дипломи випускників духовних закладів, зокрема Київської духовної семінарії та академії. Ось такий парадокс: діяльність різних служителів темних сил (екстрасенсів і чаклунів) передбачена у Класифікаторі професій, а священиків – ні.

Сподіватимемося, що невдовзі законодавці вирішать цю проблему. Адже ми живемо у країні, де християнство зародилося понад тисячу років тому, де православні свята – Різдво й Великдень – відзначають на державному рівні.

Валентин Ковальський, м. Київ

друкувати

Коментарi

scalett 29/01/2015 14:57
outfits Fendi Replica handbags from laid-here i am at semi-formal
scalett 29/01/2015 14:57
Designer replica handbags of all so-called big Replica Louis Vuitton companies