П'ятниця, 11 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Соціум
10/11/2014 15:06

Феміду перевели на «заочку»

Верховна Рада «озброїла» вітчизняну Феміду ще одним юридичним інструментом: суддям надано право на винесення вироку  обвинуваченого, який переховується від органів слідства, навіть без його участі. Таке «ноу-хау» вперше передбачає незвичайну функцію для призначеного судом адвоката – виконання професійного обов’язку в умовах, що не дають можливості  спілкування зі своїм клієнтом. Як у цьому разі вибудовувати лінію захисту та враховувати всі обставини справи?

Повістка… публікацією

Нещодавно набрав чинності новий Закон – №1689-VII, який   передбачає внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів (щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини). Йдеться про осіб, які ухиляються від відповідальності за свої діяння.
Враховуючи принцип невідворотності покарання, таким особам загрожує конфіскація майна за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини. Про це свідчать доповнення до цілої низки статей КК, пов’язаних зі злочинами проти миру, безпеки, міжнародного правопорядку, умисних вбивств, тероризму та корупційних  виявів. А в КПК навіть з’явилася ціла глава (XXIV-1): «Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень». У п’яти нових статтях КПК (ст.ст.  297-1, 297-2, 297-3, 297-4 і 297-5) зафіксовано заочне досудове розслідування – «in absentia»: воно  проводиться на підставі ухвали суду щодо підозрюваного, місцезнаходження якого невідоме. У цих випадках «слідчий суддя зобов’яза­ний вжити необхідних заходів для залучення захисника» (ст. 297-3 КПК). Де-факто, це означає, що призначений судом адвокат узагалі не знатиме особи, яку він покликаний захищати. У такому разі  відстоювати  її інтереси  можна лище заочно – на підставі копій процесуальних документів, які адресовані підозрюваному, але надаються лише його захисникові.
Також варто звернути увагу на ст. 297-5, в якій ідеться про те, що: «Повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов’язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційних веб-сайтах органів, що здійснюють досудове розслідування. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом».
Як бачимо, одним лише фактом опублікування повістки підмінюється її вручення підозрюваному. Це суперечить правилам, визначеним нормами Кримінального процесуального кодексу (статті  135 і 136 КПК). Таким чином, створюються умови для юридичної фікції надання повістки. Принагідно зазначимо, що новими  поправками до КК та КПК ігнорується імовірність перебування фігуранта кримінальної справи за кордоном, у тому числі й на цілком  законних підставах. Якщо цій особі невідомо про розпочате кримінальне провадження, то відповідно  немає сенсу звинувачувати її у намірах щодо свого переховування, а тим паче виносити заочний вирок. Проте Закон №1689-VII  чітко прописує, що досудове слідство та судове провадження здійснюватимуться, незважаючи на відсутність підозрюваного. Тож, ясна річ, цей підхід виглядає необґрунтованим з точки зору вимог законодавчої діяльності, усталених правил нормотворчості та юридичної техніки.
Унаслідок цього не враховано принципу верховенства права, зокрема такого невід’ємного елементу як «юридична визначеність» (закріпленого у ст. 8 Конституції України). На важливість дотримання цього елементу у законах неодноразово звертав увагу і Конституційний суд.

Проблеми з КПК

За новим законом, спеціальне досудове розслідування та спеціальний судовий розгляд проводять у випадку, якщо підозрюваний (обвинувачений) переховується від правоохоронних органів. Фактично йдеться про заочне кримінальне провадження: воно розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується направленням обвинувального акта до суду.
Проте тут є кілька суттєвих моментів. Згідно з правилами кримінального провадження, особа має знати про те, що її підозрюють у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 29 КПК). Слідчий або прокурор зобов’я­заний невідкладно повідомити підозрюваного про його права, передбачені ст. 42 КПК. Письмове повідомлення про підозру вручається у день його складення слідчим або прокурором (ст. 278 КПК). У контексті дотримання цих вимог варто згадати положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року: підозрюваному необхідно повідомити про характер і причини його обвинувачення, а також надати час і можливість для належної підготовки до свого захисту. Чи можна гарантувати такі права, зважаючи на нову процедуру (спеціальне досудове розслідування) в нашй країні?
Звернімо увагу на нову ст. 297-5 КПК: повістки про виклик підозрюваного надсилаються за останнім (відомим) місцем його проживання, публікуються у ЗМІ та на веб-сайтах правоохоронців. Виникає запитання: що робити у разі зміни місця проживання цієї особи або відсутності у неї доступу до мережі Інтернет? Виходить, що людину можна засудити заочно і таким  чипом позбавити її, як мінімум, чотирьох прав: права на клопотання щодо обвинувального акта, права на роз’яснення суті обвинувачення, права на висловлювання власної думки, права на останнє слово. Саме четверте право є доволі суттєвим, оскільки обвинувачений у своєму останньому слові може повідомити «про нові обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження» (ст. 365 КПК).
Ще одне «але»: детальний аналіз чинного КПК свідчить про необхідність спілкування  підозрюваного зі своїм адвокатом. Як забезпечити таке право відповідно до Закону №1689-VII? На цей момент уже звертало увагу головне науково-експертне управління Верховної Ради: «… запровадження інституту спеціального досудового розслідування, а також судового розгляду … вперше передбачає можливість виконання захисником своїх обов’язків не те що за відсутності спілкування з підозрюваним, обвинуваченим, а й інколи за відсутності можливості познайомитися з ним, побачити особу, яку він захищає. Видається незрозумілим, яким чином будуватиметься лінія захисту за відсутності у захисника навіть даних про обставини, фактичні дані, які могли бути повідомлені йому виключно клієнтом…».

Застереження до Конвенції

Узаконена «заочність» передбачає призначення судом адвоката без згоди підсудного (місцеперебування якого невідоме). Це може призвести до порушення ст. 59 Конституції: кожен має право на правову допомогу і є вільним у виборі захисника своїх прав. До того ж, у чинному КПК згадується про процесуальні права підозрюваного,  який  безпосередньо  сам реалізує їх (і не може  доручати цього  адвокату). На думку експертів, нові зміни містять ризики порушення загальних засад кримінального провадження: вони пов’язані із забезпеченням права на захист, доступу до правосуддя і змагальності сторін.
Як випливає з тексту пояснювальної записки, необхідність ухвалення Закону №1689-VII базується на Європейській конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків (як правовій підставі для запровадження в Україні процедури заочного ухвалення вироків). Проте варто нагадати, що під час ратифікації цієї Конвенції у Верховній Раді внесли застереження до пункту 1 ст. 61: «Україна відмовлятиме у виконанні санкцій, винесених за відсутності підсудного». Тобто сам факт затвердження цього міжнародного документа у парламентських стінах (з урахуванням українських поправок) свідчить про недоцільність застосування заочного вироку у наших реаліях. Тим  паче, що ст. 129 Конституції визначені основні засади кримінального судочинства: рівність усіх учасників судового процесу перед законом, забезпечення доказової бази для оголошення вини, змагальність сторін, свобода у наданні обвинуваченим своїх доказів. Невиконання таких норм призводить до порушення принципів правової держави.
Нагадаємо, що такіі процеси неодноразово розглядалися Європейським судом з прав людини. Наприклад, у справах «Сolozza v Italy», «Maleki v Italy» зверталась увага на те, що органи держави повинні забезпечити належне повідомлення особи (причому ще до моменту відкриття судового провадження). Також потрібно враховувати Резолюцію Комітету Міністрів Ради Європи R(75)11: у ній зазначено, що особа, яка не була присутньою під час розгляду своєї справи (в межах процедури «in absentia»), повинна мати можливість апеляційного оскарження. При цьому строк апеляції  має обчислюватися не з дати винесення вироку, а з  моменту, коли особі фактично стало відомо про ухвалення судового рішення.

Аргументи «за» і «проти»

Закон №1689-VII не лише «знімає» обов'язок держави щодо розшуку підозрюваного, який переховується від правоохоронців, а й створює підстави для порушення конституційного права на власність. Адже зміни до низки статей КК (щодо заочного звинувачення) передбачають  як санкції конфіскацію майна.
«Таким чином, стандартна процедура розгляду справи скорочується і, певним чином, вихолощується. Достатньо опублікувати інформацію (повістку) – і можна ухвалювати судове рішення, яке позбавить підозрюваного майна без права на захист. Це означає, що будь-яку людину можуть звинуватити у скоєнні злочину навіть за її відсутності  в країні, а належне їй майно  дуже швидко вилучити, передати державі, а потім, через аукціон, продати потрібним людям. За  бажання таку комбінацію можна провернути за час ділового туру, лікування, навчання або навіть звичайної відпустки», – вважає юрист Владислав Кочкаров (юрфірма «Prove Group»).
Дещо іншої думки дотримується міністр юстиції Павло Петренко: «Під час  здійснення спеціального судового провадження досліджуватимуться всі надані сторонами докази. Обвинувачений, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального кримінального провадження, забезпечуватиметься правом на апеляційне оскарження навіть у випадку пропуску строку для подання апеляції, але за умови наявності поважних причин: обставини непереборної сили, відсутності на місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі».
Щодо процедури розгляду справи без участі підсудного, то вона практично нічим не відрізняється від звичайної (за винятком того, що сам підсудний позбавлений можливості особисто використовувати свої права як учасника процесу). У цій ситуації заочний захист особи здійснюватиметься без фактичного надання їй порад і консультацій. Чи не стане така юридична допомога банальною фікцією?
У будь-якому разі потрібно розуміти: відсутність підсудного може призвести до того, що право захисту матиме ілюзорний характер. Тим паче, що держава не несе відповідальності за дію (бездіяльність) адвокатів як представників вільної професії…

Валентин Ковальський, м. Київ

друкувати

Коментарi

Додати коментар

Інші статті