Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Резонанс
20/01/2013 17:22

Помста і відкуп

Схоже, у нинішніх умовах Кримінальний кодекс дехто вже сприймає як досить ефективний (і своєрідний) інструмент, за допомогою якого можна уникнути покарання за скоєння злочину в економічній сфері. Про це свідчить законопроект №1112 (щодо звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з відшкодуванням шкоди, завданої державі).

З метою стимуляції

Згідно з новим законопроектом, Кримінальний кодекс необхідно доповнити ст. 461: «Особа, яка вчинила злочин, яким спричинено лише матеріальну шкоду державі, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до винесення обвинувального вироку відшкодувала завдані збитки та усунула заподіяну шкоду».

Як прописано в п. 2 ст. 461 КК, зазначена особа не зможе уникнути покарання, «якщо вона вчинила злочин у складі організованої групи чи злочинної організації». Запропоновані новели базуються на позиції профільного парламентського комітету (з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності): за даними «комітетників», заходи щодо гуманізації кримінального законодавства «позитивно вплинули на досягнення мети кримінальної юстиції в широкому розумінні».

Посилаючись на зарубіжний досвід (зокрема Польщі та Швейцарії), українські парламентарі виступають за створення умов для відшкодування матеріальної шкоди державі шляхом застосування стимулюючої норми – відмови від кримінального переслідування вин­них осіб. До речі, такі питання вже частково вирішені в законодавстві. Наприклад, кримінальне покарання не застосовується до осіб, які після встановлення факту ухилення від податків (ст. 212 КК) або єдиного внеску на державне соцстрахування (ст. 212-1 КК), сплатили всі податки і збори, а також відшкодували державі завдані збитки.

Саме на цих фактах і наголошується в тексті пояснювальної записки: «Особливо ефективним слід визнати механізм спеціального звільнення від кримінальної відповідальності, закріплений у ст.ст. 212 та 212-1 КК. Так, у результаті його застосування, за даними Адміністрації Державної податкової служби України, відшкодування матеріальних збитків бюджету збільшилося у 5-10 разів. У той же час, у ситуаціях розслідування інших злочинів, вчинення яких спричиняє матеріальну шкоду інтересам держави (наприклад, діяння, передбачене ст. 191 КК), матеріальні збитки практично не відшкодовуються, основною причиною чого є відсутність відповідного стимулюючого механізму, встановленого законодавством».

Досить цікавим (і дуже оптимістичним) виглядає п. 5 зазначеної пояснювальної записки: «Прийняття даного проекту Закону сприятиме ефективнішому використанню стимулюючих можливостей кримінального права у випадках вчинення злочинів, якими спричинено лише матеріальну шкоду державі. Це забезпечить пов­не відшкодування збитків та економію ресурсів, необхідних для проведення повноцінного досудового розслідування та судового розгляду».

Проте, як свідчить детальний аналіз, над втіленням чергової гуманної ідеї народним обранцям ще потрібно попрацювати. Тим більше, що сам законопроект №1112 наразі виглядає досить «сирим»: він ще не має висновків від двох парламентських структур – профільного комітету (з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності) та Головного науково-експертного управління Верховної Ради.

 

Плата за помилування

З юридичного погляду, запропонований законопроект №1112 є логічним продовженням Закону 4025-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності)».

Обидва документи спрямовані на пом’якшення покарання у сфері господарської діяльності. Головна їхня мета – сприяти не лише розвитку підприємництва, а й наповнен­ню державної скарбнички (шляхом відшкодування збитків, завданих протиправними діями). Проте такі «госпрозрахункові» положення викликають серйозні заперечення. Адже в основу нинішньої класифікації правопорушень закладений відомий принцип: що тяжчий злочин, то суворішим повинен бути вирок. З огляду на це й виникає запитання: чи варто розцінювати відкуп (відшкодування завданих збитків) лише як єдино можливе покарання? Такі новели призведуть до суттєвого звуження ознак об’єктивної сторони складу злочину (і навіть його декриміналізації).

Ще одна проблема: у законопроекті №1112 немає визначення розмірів збитків, які можна відшкодувати. Тобто виходить, що до різних сум завданих збитків застосовуватиметься однаковий підхід: важливо не те, наскільки постраждала держава (скажімо, на 30 тис. грн чи на 30 млн грн), а те, коли з нею можна «розрахуватися» (бажано – до винесення вироку). Проте, щоб реалізувати такі ідеї (як запропонований проект №1112, так і чинний Закон 4025-VI) потрібно внести зміни й до інших статей Кримінального кодексу.

При цьому варто звернути увагу на ст. 51 КК. У ній досить чітко сказано, що в разі встановлення вини застосовують такі види покарання: штраф, позбавлення звання (рангу), або права обіймати певні посади, громадські чи виправні роботи, службові обмеження, конфіскація майна, арешт, обмеження волі, утримання в дисциплінарному батальйоні, позбавлення волі на певний строк і довічне позбавлення волі. Нехтування цими нормами може призвести до руйнування системи кримінального права.

Звісно, процес відшкодування завданих збитків має бути економічним чинником стримування людей від подальшої протиправної поведінки. Такі справи не можна узагальнювати, кожен випадок слід розглядати окремо, з урахуванням не лише тяжкості злочину, але й майнового та сімейного стану винної особи.

У нинішніх умовах практичне застосування нової (запропонованої) ст. 461 КК може призвести до штучного поділу злочинців на «першосортних» і «другосортних»: одних звільнятимуть від кримінальної відповідальності (після відшкодування завданих збитків), інших відправлятимуть  за ґрати (через неможливість «відкупитися»). Тобто покарання і помилування фактично залежатимуть не від обставин справи, а від платоспроможності винної особи. Тут вбачаються певні елементи дискримінації, які набувають форми преференцій за ознакою майнового стану (що суперечить конституційному принципу рівності всіх громадян перед Законом).

Якщо використовувати Кримінальний кодекс лише як фінансовий інструмент, то це призведе до повного нівелювання ст. 1 КК: «Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам».

Очевидно, питання про відшкодування збитків (завданих злочином) потрібно вирішувати, керуючись не лише кримінальним судочинством, а й цивільним законодавством.

 

Проблеми з юрособами

Законопроект №1112 передбачає звільнення від кримінальної відповідальності лише фізичних осіб. А що ж робити правоохоронним і судовим органам, якщо державі завдано великих збитків через порушення закону юридичними особами?

Свого часу пропозицію про запровадження кримінальної відповідальності юросіб (зокрема й за злочини у сфері господарювання) містив і проект КК, підготовлений авторським колективом на чолі з професором Віктором Смітієнком. Серед запропонованих санкцій – заборона вести певну діяльність; конфіскація засобів скоєння злочину; оголошення юридичної особи злочинною організацією та її ліквідація з конфіскацією майна. Проте під час парламентського розгляду перемогла позиція авторів іншого проекту КК (який і був ухвалений Верховною Радою).

Несприйняття кримінальної відповідальності юридичних осіб пояснюється не правовими підходами, а стереотипами мислення: мовляв, організацію чи корпорацію не можна посадити в тюрму, у неї немає ні душі, яку можна засудити, ні тіла, яке можна покарати. Насправді ж така відповідальність не суперечить принципу юриспруденції: особа у праві – це особа і фізична, і юридична (яка теж має правосуб’єктність).

Як відомо, чинне законодавство передбачає можливість притягнення юридичних осіб до цивільної, адміністративної та фінансової відповідальності. Свідченням цьому є Цивільний кодекс і закони «Про господарські товариства», «Про об’єднання громадян», «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та інші. Звичайно, кримінальний процес (порівняно з адміністративним і цивільним) є серйознішою процедурою і його наслідки можуть викликати значний резонанс. Але це не означає, що в межах кримінального судочинства не можна стягувати заподіяних збитків та карати організацію-правопоруш­ника.

Якщо, наприклад, підприємство є злісним порушником через несплату штрафних санкцій чи пені, то в такому разі йому «світить» не лише цивільний позов, а й притягнення до кримінальної відповідальності. Про це йдеться в Постанові Пленуму Верховного Суду («Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна»). У зазначеному документі наголошується на тому, щоб під час розгляду кримінальної справи про майновий злочин суди вирішували питання про цивільний позов (щодо відшкодування шкоди).

Згідно з положеннями КПК, з метою відшкодування матеріальних збитків (завданих унаслідок злочину) можна пред’явити і цивільний позов, який розглядається судом разом із кримінальною справою. Таким чином, можливість притягнення юридичної особи (на підставі цивільного позову ) у кримінальній справі передбачена нормами законодавства. Проте ці норми сформульовані нечітко й не­однозначно: в одних випадках розміри відшкодування можуть визначатись у кримінальному судочинстві, в інших – у арбітражному. Тобто тут простежується суб’єк­тив­ний підхід, який далеко не завжди продиктований об’єктив­ними рішеннями.

Очевидно, над цими проблемами народним обранцям ще потрібно серйозно попрацювати. Хоча заради справедливості варто зазначити, що такі питання на порядок денний навіть не виносяться.

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ, 

м. Київ

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті