П'ятниця, 11 грудня
Зробити стартовою
Попереднiй архiв
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Додаток
до тижневика
Рубрики Усі рубрики
Погода у Києві » Україна
Новини партнерів
Фоторепортаж
03/07/2011 14:48

Спектакль, що пахне порохом

   Військово-історична реконструкція цілком заслужено вважається однією з найяскравіших форм популяризації воєнної історії. Наче машина часу, вона дозволяє перенестися на багато років назад і стати свідком, а то й учасником тих подій. Фактично, це свого роду спектакль, сюжетною лінією якого є бій.

    Таких боїв періоду Великої Вітчизняної війни клуб «Червона Зірка» від моменту свого створення – а це 2003 рік – провів понад шість десятків. «Червона Зірка» об’єд­нала людей, які серйозно захоплюються історією Великої Віт­чизняної. Їхній інтерес саме до цього періоду пояснюється немалою мірою бажанням розповісти загалу про подвиг радянського народу в битві з фашизмом. Тож почуття патріотизму посідає не останнє місце серед мотивів, які скеровують плани «червонозірківців». Зазначимо, клуби такого роду за кордоном якихось особливих пріоритетів цьому періодові не надають – найстрашніша війна ХХ століття для них більше сива минувшина, ніж життя.

 
   За словами Владислава Таранця, ідейного натхненника та організатора київського клубу військової реконструкції «Червона Зірка», а нині – голови його правління, десятеро людей, що серйозно цікавилися історією й вирішили об’єднатися в клуб, тоді навіть не уявляли, у що згодом втілиться їхнє захоплення. По досвід поїхали до Севастополя – місцевий «Воїн» був на 5 років старший за «Зірку», він існував з 1998-го. Перший вихід «у поле» інакше як смішним назвати було важко: що масштабного можна зробити силами півтора десятка людей? Нині у клубі понад 250 членів. Разом із партнерськими структурами він сьогодні здатний вивести на полігон 600–700 «акторів».
   За ці роки «Червона Зірка» перетворилась на чітко структуровану організацію. До неї входять люди, що на професійному рівні цікавляться історією з’єднань, які брали участь у військових діях часів Великої Віт­чизняної війни на території України. Учасники клубу регулярно проводять польові тренувальні збори, а ще – фестивалі військової реконструкції.

   
   – Перший масовий захід, який ми провели власними силами, відбувся в районі міста Лютежа, на так званому Лютізькому плацдармі, – розповідає голова правління клубу. – Це був один із фрагментів боїв за плацдарм. Через інтерес у суспільстві до військових реконструкцій згодом такий захід став щорічним. Нині ми проводимо щонайменше 4 фестивалі на рік. Зазначу, що участь у них беруть і закордонні клуби з Центральної та Східної Європи – ці території зазнали на собі жахів Другої світової. Команди з Білорусі, Росії, Польщі та Чехії – постійні учасники фестивалів. 2011-го до вже традиційних фестивалів додався ще один – «На броні Перемоги». З-поміж інших він вирізняється своїм масштабом: до участі в заході була залучена велика кількість військової техніки. Не секрет, що непосвяченим у тонкощі подій уже далекого минулого глядачам важко зорієнтуватись у картині бою, коли перед їхніми очима «воює» майже тисяча одягнених в однострої різних армій людей. Коли ж до дійства долучається техніка, такий інтерес різко зростає. 
   Наявність у клубів техніки в робочому стані віднедавна стала обов’язковою умовою для участі у фестивалях реконструкцій. За словами Владислава Таранця, це може бути навіть велосипед, але обов’язково такий саме, як і його «пращур» часів війни. У фестивалі «На броні Перемоги», окрім «живої сили», залучено 40 одиниць радянської техніки: танків, бронемашин, гарматних установок, автомобілів і понад чверть сотні німецької. І це не враховуючи персональної зброї. Головною ж гордістю стали літаки – вони надали заходу ще більшої реалістичності.
   До Дня Перемоги, який святкувався цього року, київський клуб «Червона Зірка» підготував реконструкцію зустрічі союзних військ на Ельбі. Слід зазначити, що проводився захід за новою системою: його учасники відмовилися від влаштування таборів.

 
   – Раніше наші виїзди більше нагадували кількаденний пікнік, – жартує Владислав Таранець. – Намети, вогнища… Цього року люди майже тиждень жили просто на позиціях, так само, як і фронтовики під час війни. Моральний і фізичний стан людини мають не менше значення, ніж амуніція та техніка – від усього цього в комплексі залежить рівень реалістичності відтворення фрагменту історії.
   Більшість амуніції, яку можна побачити на реконструкторах – реплік чи реплікантів, – точні копії реальної. Те ж стосується й броньовиків та військових тягачів. Що ж до гармат, то вони справжні. Техніку тих часів, та ще й у «пристойному» стані, знайти практично неможливо – після вій­ни весь метал пішов на відбудову народного господарства. Тому відновлення техніки – надзвичайно складна й витратна справа, що вимагає чималих фінансів. Що ж до цих фінансів узагалі, то клубові в його діяльності допомагають його члени й просто друзі – бізнесмени, колекціонери, всі, кого серйозно цікавить військова історія. Вкладені в реконструкцію кошти частково вдається повернути. Річ у тім, що одним із партнерів клубу є кіностудія ім. О. Довженка, оператори якої фіксують відтворювані події на плівку, щоб згодом використати ці кадри під час зйомки стрічок про війну.
Окрім військових реконструкцій, члени клубу «Червона Зірка» ведуть ще й пошукову роботу.
   – 13 квітня цього року в Борисполі працівники комунального господарства, які рили канаву для укладання газових труб, виявили декілька людських кісток, – розповідає Таранець. – Викликали міліцію. Правоохоронці, визначивши, що кістки не «кримінальні», зателефонували до нас. У рову двометрової ширини завдовжки 30 метрів лежали останки 494 солдатів та офіцерів. З них лише 9 мали при собі «медальйони смерті». 
Щодо пошуку техніки, то за рік «чевонозірківцям» вдається перевірити 5-6 місць.
   – Нещодавно ми працювали під Охматовим – селом на Черкащині, – продовжує голова правління клубу. – Люди розповідали, що взимку 1944 року в селі точилися запеклі бої. Під час спроби переправитися через річку декілька радянських танків потрапили під вогонь ворожої батареї. Ми виявили лише окремі фрагменти бронемашин. Написали про це на сайті клубу. За рік до нас звернулися з проханням допомогти знайти останки дядька, який був командиром танка, підбитого під Охматовим. Ми виявили вже три поховання, але, на превеликий жаль, – усі без імен…

Сергій ХАРЧЕНКО, м. Київ
 

друкувати

Коментарi